МІСТОБУДІВНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
ГЛАВА 1
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення основних термінів
1. У цьому Кодексі терміни вживаються в такому значенні:
1) архітектор (інженер), що має кваліфікаційний сертифікат, — фахівець, який за результатами атестації отримав такий сертифікат, що надає йому повноваження ведення особистої містобудівної, архітектурної діяльності, та який несе відповідальність за результати своєї роботи;
2) архітектурна діяльність — діяльність по створенню об’єктів архітектури, яка включає творчий процес пошуку архітектурного рішення та його втілення, координацію дій учасників розроблення всіх складових частин архітектурного, будівельного проекту для здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд, здійснення авторського нагляду за їх будівництвом, а також здійснення науково-дослідної та викладацької роботи у цій сфері;
3) архітектурне рішення — авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації зовнішнього вигляду й інтер’єру об’єкта архітектури, інженерного та іншого забезпечення його реалізації, викладений в архітектурній частині проекту на всіх стадіях проектування і зафіксований у будь-якій формі;
4) базова організація з науково-технічної діяльності у будівництві — науково-дослідна або науково-технічна (проектна) організація, що виконує у визначеному напрямі будівництва функції щодо здійснення робіт із нормування;
5) завдання на проектування — документ, у якому містяться обґрунтовані в межах законодавства вимоги замовника (забудовника) до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень та властивостей об’єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і який складається відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, технічних умов;
6) замовник (забудовник) — фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала в установленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об’єкта будівництва;
7) зона впливу міста — прилеглі території і населені пункти (в межах адміністративних районів), що характеризуються інтенсивністю транспортних зв’язків, маятникової міграції, міжселенним обслуговуванням тощо;
8) зона регулювання забудови — територія, межі якої установлені навколо об’єкта культурної спадщини, на якій діє спеціальний режим використання, установлено обмеження на забудову земельних ділянок (з урахуванням вимог щодо поверховості, висоти, щільності, функціонального призначення тощо);
9) інжинірингова діяльність у сфері планування і забудови територій (інжиніринг) — діяльність з надання послуг інженерного та технічного характеру, до яких належать проведення попередніх техніко-економічних обґрунтувань і досліджень, експертизи проекту, розробка програм фінансування будівництва, організація виготовлення проектної документації, проведення конкурсів і торгів, укладання договорів підряду, координація діяльності всіх учасників будівельного процесу, а також здійснення технічного нагляду за спорудженням об’єкта будівництва та консультації економічного, фінансового або іншого характеру;
10) лінії регулювання забудови — визначені у містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій;
11) містобудівна діяльність — діяльність по створенню об’єктів містобудування, яка полягає у формуванні повноцінного середовища життєдіяльності людини шляхом прогнозування розвитку територій, планування, забудови та благоустрою населених пунктів, їх частин, реконструкції забудованих територій, створення інженерної та транспортної інфраструктури, а також у здійсненні науково-дослідної та викладацької роботи у цій сфері;
12) приміська зона — територія, яка прилягає до меж міста і використовуються для забезпечення територіального розвитку міста, розміщення на них промислових, комунально-складових об’єктів і споруд, формування транспортної інфраструктури, садибної житлової забудови, дачних і садових товариств, місць відпочинку населення тощо;
13) проектна документація — сукупність містобудівної документації, документації для будівництва об’єктів архітектури, а також документації об’єктів, проектування яких не є архітектурною діяльністю;
14) планування територій — процес регулювання використання територій, який полягає у розробленні та реалізації містобудівної документації, ухваленні та виконанні відповідних рішень;
15) функціональне призначення території — визначене затвердженою містобудівною документацією використання території;
16) червоні лінії — визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданчиків, які відмежовують території мікрорайонів (кварталів) і території іншого призначення в населених пунктах.
Стаття 2. Законодавство України у сфері планування і забудови територій
1. Відносини у сфері планування і забудови територій регулюються Конституцією України, цим Кодексом, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, законами України «Про Генеральну схему планування території України», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», іншими законами України, що регламентують правовідносини, які виникають у процесі планування і забудови територій, іншими нормативно-правовими актами.
2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Стаття 3. Об’єкти та суб’єкти планування і забудови територій
1. Об’єктом містобудування є:
1) планувальна організація території, система розселення, система взаємопов’язаного комплексного розміщення основних об’єктів промисловості, транспорту інженерної та соціальної інфраструктури, функціонального зонування території України, її частин (груп областей), території Автономної Республіки Крим, областей, адміністративних районів;
2) комплекс об’єктів будівництва, об’єднаних спільною планувальною структурою, об’ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою в межах населеного пункту, його функціональної зони (сельбищної, промислової, центру, курортної, рекреаційної тощо), планувального, житлового району, мікрорайону (кварталу, групи кварталів), житлової групи, території спільних інтересів (приміської зони тощо).
2. Об’єктами архітектури є:
1) будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси;
2) об’єкти благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва.
3. Суб’єктами містобудівної і архітектурної діяльності є:
1) Кабінет Міністрів України;
2) Верховна Рада Автономної Республіки Крим;
3) центральні та місцеві органи виконавчої влади;
4) органи місцевого самоврядування, асоціації та інші об’єднання органів місцевого самоврядування;
5) архітектори, інші особи, які беруть участь у підготовці і розробленні містобудівної документації, документації для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будинків і споруд, благоустрою, ландшафтних та садово-паркових об’єктів, науково-дослідній і викладацькій роботі;
6) замовники (забудовники) проектів та будівництва об’єктів архітектури;
7) підрядники на виконання проектних і будівельних робіт;
8) виробники будівельних матеріалів, виробів та конструкцій;
9) власники і користувачі об’єктів архітектури.
10) громадські організації;
11) громадяни та юридичні особи.
Стаття 4. Обов’язковість виконання рішень проектної документації
1. Державні, галузеві програми центральних органів виконавчої влади, щодо територіального розвитку регіонів та населених пунктів, а також інші програми господарського, соціального та культурного розвитку повинні відповідати складовим частинам містобудівної документації відповідного рівня.
2. Положення затвердженої відповідно до норм цього Кодексу, інших актів законодавства проектної документації є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами містобудівної та архітектурної діяльності.
ГЛАВА 2
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ
ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 5. Державне управління у сфері планування і забудови територій
1. Державне управляння у сфері планування і забудови територій здійснюється шляхом:
1) планування територій на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях;
2) проведенні аналізу стану містобудування і архітектури, прогнозування їх розвитку;
3) підготовки, затвердження та реалізації державних, регіональних і місцевих програм територіального розвитку, виконання вимог містобудівної документації, регіональних та місцевих правил забудови;
4) координації взаємодії суб’єктів містобудівної та архітектурної діяльності;
5) надання вимог для урахування державних інтересів під час розроблення містобудівної документації;
6) проведення державної експертизи містобудівної документації, документації для будівництва об’єктів архітектури;
7) розроблення і затвердження державних стандартів, будівельних норм і правил;
8) контролю за дотриманням:
а) законодавства у сфері містобудування, архітектури та будівництва, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови населених пунктів, вихідних даних, затвердженої проектної документації, а також раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів під час проектування та будівництва;
б) вимог щодо охорони архітектурної, містобудівної, культурної спадщини та збереженням традиційного характеру середовища населених пунктів;
в) санітарно-гігієнічних та екологічних нормативів і вимог щодо якості будівельних матеріалів;
г) вимог щодо охорони довкілля, збереження територій та формування екологічної мережі.
Стаття 6. Органи, що здійснюють державне управління у сфері планування і забудови територій
1. Державне управління у сфері планування і забудови територій здійснюється Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури, іншими органами, органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 7. Повноваження Верховної Ради України у сфері планування і забудови територій
1. До повноважень Верховної Ради України у сфері планування і забудови територій належить:
1) визначення державної політики щодо планування і забудови територій шляхом прийняття відповідних законів України і постанов Верховної Ради України;
2) здійснення контролю за дотриманням законодавства у цій сфері.
Стаття 8. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері планування і забудови територій
1. До повноважень Кабінету Міністрів України належить:
1) забезпечення проведення політики планування і забудови територій;
2) прийняття рішень стосовно розроблення державних та міждержавних програм планування, проектів державного значення;
3) прийняття рішення про розроблення змін до Генеральної схеми планування території України та подання до Верховної Ради України відповідного проекту Закону України;
4) встановлення порядку:
а) ліцензування господарської діяльності у сфері планування і забудови територій у порядку, визначеному законом;
б) проведення державної експертизи містобудівної документації, інвестиційних програм і проектів будівництва;
в) надання вихідних даних для проектування об’єктів архітектури;
г) проведення атестації архітекторів (інженерів), будівельників, видача кваліфікаційних сертифікатів;
ґ) розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність;
д) здійснення державного контролю у сфері планування і забудови територій;
е) погодження:
— спільних проектів територіального розвитку транскордонних регіонів, схем проходження міжнародних транспортних коридорів та зон їх впливу, схем планування територій окремих частин території України;
— генеральних планів міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, історичних міст, курортів державного значення;
— детальних планів територій міст Києва, Севастополя, історичних міст, курортів державного значення;
5) здійснення інших повноваження, визначених законом.
Стаття 9. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим у сфері планування і забудови територій
1. До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим належить:
1) забезпечення розроблення та затвердження програм територіального розвитку, схеми планування території Автономної Республіки Крим та її окремих частин;
2) затвердження регіональних правил забудови території Автономної Республіки Крим.
2. Верховна Рада Автономної Республіки Крим вирішує й інші питання у сфері планування і забудови територій відповідно до закону.
Стаття 10. Повноваження обласних і районних рад у сфері планування і забудови територій
1. До повноважень обласних рад у сфері планування і забудови територій належить:
1) забезпечення розроблення та затвердження програм територіального розвитку, схем планування територій областей;
2) затвердження регіональних правил забудови областей.
2. До повноважень районних рад у сфері планування і забудови територій належить забезпечення розроблення та затвердження схем планування територій адміністративних районів.
3. Обласні та районні ради вирішують також інші питання у сфері планування і забудови територій відповідно до закону.
Стаття 11. Повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері планування і забудови територій
1. До повноважень сільських, селищних, міських рад належить:
1) забезпечення розроблення та затвердження відповідних схем планування і забудови територій, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій, проектів забудови територій, проектів розподілу територій;
2) затвердження місцевих містобудівних програм, місцевих правил забудови населених пунктів;
3) затвердження будівельних паспортів на забудову земельних ділянок на території сільських, селищних, міських рад.
2. Сільські, селищні і міські ради можуть утворювати у складі відповідних виконавчих органів структурні підрозділи містобудування та архітектури.
3. Сільські, селищні, міські ради вирішують також інші питання у сфері планування і забудови територій відповідно до закону.
Стаття 12. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій у сфері планування і забудови територій
1. До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій належить:
1) реалізація державної політики у сфері планування і забудови на території Автономної Республіки Крим, областей;
2) формування уповноваженого органу містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управлінь містобудування та архітектури обласних державних адміністрацій;
3) забезпечення проведення державної експертизи програм територіального розвитку, схем планування територій адміністративних районів, схем планування і забудови територій, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій, проектів забудови територій, проектів розподілу територій населених пунктів Автономної Республіки Крим, областей;
4) розроблення проектів програм територіального розвитку, регіональних правил забудови;
5) погодження проектів програм територіального розвитку, регіональних правил забудови, схем планування територій адміністративних районів, генеральних планів відповідних обласних (республіканського) центрів, міст обласного (республіканського) значення, відповідних історичних міст та курортів державного значення на території областей (Автономної Республіки Крим), районних центрів, міст районного значення, курортів місцевого значення, селищ, сіл, детальних планів територій відповідних обласних (республіканського) центрів, міст обласного (республіканського) значення, відповідних історичних міст та курортів державного значення на території областей (Автономної Республіки Крим), районних центрів, курортів місцевого значення, місцевих правил забудови міст обласного (республіканського) значення;
6) затвердження у випадках, визначених статтями 42 і 46 цього Кодексу, генеральних планів та детальних планів територій;
7) узгодження інтересів територіальних громад у разі виникнення розбіжностей під час вирішення питань територіального плануванні і забудови територій в зонах спільних інтересів;
8) погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівників та їх заступників відділів містобудування та архітектури районних державних адміністрацій;
9) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері територіального планування і забудови територій.
2. До повноважень районних державних адміністрацій належить:
1) розроблення програм територіального розвитку, схем планування територій адміністративних районів;
2) погодження проектів місцевих правил забудови населених пунктів, схем планування територій адміністративних районів, генеральних планів районних центрів, міст районного значення, селищ, сіл, детальних планів територій, проектів забудови територій, проектів розподілу територій на території району;
3) затвердження у випадках, визначених статтями 42 і 46 цього Кодексу, генеральних планів та детальних планів територій;
4) надання відповідно до закону містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок на територіях районів;
5) погодження будівельних паспортів на забудову земельних ділянок на територіях сіл, селищ, міст районного значення;
6) узгодження інтересів територіальних громад у разі виникнення розбіжностей під час вирішення питань планування і забудови територій на відповідному рівні (в зонах спільних інтересів);
7) формування відділів містобудування та архітектури районних державних адміністрацій.
3. Місцеві державні адміністрації вирішують також інші питання у сфері територіального планування і забудови територій відповідно до закону.
Стаття 13. Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері планування і забудови територій
1. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить:
1) формування уповноважених органів містобудування та архітектури;
2) розроблення містобудівних програм, місцевих правил забудови, схем планування і забудови територій, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій, проектів забудови територій, проектів розподілу територій на території відповідних населених пунктів;
3) встановлення в межах своїх повноважень на відповідній території режиму забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність;
4) надання відповідно до закону містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок;
5) погодження, видача будівельних паспортів на забудову земельних ділянок на території сільських, селищних, міських рад;
6) узгодження інтересів територіальних громад у разі виникнення розбіжностей під час вирішення питань планування і забудови територій (зон спільних інтересів), прилеглих до цих населених пунктів;
7) погодження актів готовності об’єктів до експлуатації, присвоєння таким об’єктам поштових адрес у порядку, встановленому законодавством;
8) організація робіт, пов’язаних із створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів;
9) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудування і архітектури.
2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад вирішують також інші питання містобудівної та архітектурної діяльності відповідно до закону.
Стаття 14. Спеціально уповноважені органи містобудування та архітектури
1. До спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури належать:
1) центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури;
2) уповноважений орган містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
3) управління містобудування та архітектури обласних, Київської та Севастопольської міських, відділи районних державних адміністрацій;
4) уповноважені органи містобудування та архітектури виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
2. Уповноважений орган містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управління містобудування і архітектури обласних, Київської та Севастопольської міських, відділи районних державних адміністрацій, уповноважені органи містобудування і архітектури виконавчих органів сільських, селищних міських рад підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом.
Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури
1. До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури належить:
1) підготовка пропозицій щодо формування державної політики з питань планування і забудови територій, політики у сфері нормування у будівництві, удосконалення адміністративно-територіального устрою;
2) проведення аналізу тенденцій територіального розвитку регіонів, моніторингу реалізації Генеральної схеми планування території України;
3) забезпечення виконання фундаментальних і пріоритетних науково-дослідних робіт з питань планування і забудови територій, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів та наукових і реставраційних робіт;
4) розроблення та затвердження типових регіональних правил забудови;
5) розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм, інших нормативно-правових актів з питань будівництва, містобудування та архітектури, порядків та правил з питань планування і забудови територій, визнання їх такими, що втратили чинність;
6) реєстрація державних і галузевих будівельних норм;
7) забезпечення гармонізації державних будівельних норм з відповідними міжнародними нормативними актами;
8) організація роботи із створення та забезпечення функціонування центрального фонду будівельних норм;
9) організація роботи з перевірки державних будівельних норм щодо відповідності вимогам законодавства, забезпечення їх взаємоузгодженості та актуалізації через систему базових організацій з науково-технічної діяльності у будівництві;
10) представлення України у відповідних міжнародних спеціалізованих організаціях з нормування у будівництві;
11) організація роботи з поширення, офіційного оприлюднення державних і галузевих будівельних норм, у тому числі шляхом розміщення на своєму офіційному веб-сайті баз даних з актуалізованими текстами цих норм і надання безоплатного доступу до них, інформації про затверджені нормативні акти та документи з питань нормування у будівництві, у тому числі документи міжнародних спеціалізованих організацій з нормування у будівництві, членом яких є Україна або з якими здійснюється співпраця;
12) забезпечення архітектурно-будівельного контролю, державного контролю за плануванням і забудовою територій;
13) забезпечення проведення державної експертизи програм територіального розвитку, інвестиційних програм, проектів будівництва, Генеральної схеми планування території України, схем планування територій областей, генеральних планів міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, історичних міст, курортів державного значення, детальних планів територій м. Києва, проектів забудови територій м. Києва, проектів розподілу територій м. Києва;
14) забезпечення розроблення спільних проектів територіального розвитку транскордонних регіонів, схем проходження міжнародних транспортних коридорів та зон їх впливу, схем планування окремих частин території України;
15) ліцензування господарської діяльності у сфері планування і забудови територій у порядку, визначеному законом;
17) порушення в установленому законодавством порядку клопотання про зупинення дії або скасування актів місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань будівництва, містобудування та архітектури, а також про притягнення осіб, винних у порушенні законодавства у сфері планування і забудови територій до передбаченої законом відповідальності.
2. Центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури:
1) погоджує:
а) регіональні правила забудови території Автономної Республіки Крим, областей, місцеві правила забудови міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, історичних міст, курортів державного значення;
б) схеми планування території Автономної Республіки Крим, областей, генеральні плани та детальні плани територій міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, історичних міст, курортів державного значення;
в) технічні завдання на розроблення державних будівельних норм, галузевих будівельних норм;
г) проекти галузевих будівельних норм;
ґ) призначення на посаду та звільнення з посади керівників (їх заступників) структурних підрозділів з питань містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
2) затверджує у випадках, визначених статтями 42 і 46 цього Кодексу, генеральні плани та детальні плани територій.
3. При центральному органі виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури утворюється вища архітектурно-містобудівна рада.
4. Інші повноваження центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 16. Повноваження інших спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури
1. Повноваження уповноваженого органу містобудування та архітектури Автономної Республіки Крим визначається положенням, яке затверджується Радою міністрів Автономної Республіки Крим.
2. Повноваження управлінь містобудування та архітектури місцевих державних адміністрацій визначаються місцевими державними адміністраціями на основі типових положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.
3. Повноваження органів містобудування та архітектури виконавчих органів сільських, селищних, міських рад визначаються відповідними виконавчими органами рад.
4. Окремі функції спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури визначаються відповідно до закону.
Стаття 17. Головні архітектори
1. Керівники органів містобудування та архітектури за посадою є головними архітекторами відповідних адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, області, району, села, селища, міста, району в місті).
2. Призначення на посаду головного архітектора здійснюється виключно за результатами конкурсу.
В конкурсі можуть брати участь особи, які мають вищу архітектурну освіту та стаж організаційної і професійної роботи за фахом у сфері планування і забудови територій не менше 5 років.
3. Головні архітектори та інші посадові особи спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури як автори чи співавтори беруть участь у розробленні містобудівної документації та місцевих правил забудови відповідної території.
Головні архітектори та інші посадові особи спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури в межах закону можуть здійснювати творчу діяльність, пов’язану з проектуванням об’єктів архітектури, які передбачені для будівництва на території їх адміністративної діяльності. У таких випадках погодження відповідних архітектурних рішень здійснюється органами містобудування та архітектури вищого рівня.
4. Головний архітектор погоджує містобудівне та архітектурне проектне рішення об’єктів, розташованих в історичній частині населеного пункту, історичних ареалах, на магістралях та площах загальноміського значення.
Стаття 18. Особливе державне регулювання діяльності у сфері планування і забудови територій
1. Особливе державне регулювання діяльності у сфері планування і забудови запроваджується на території у разі неможливості забезпечення на ній державних, суспільних та приватних інтересів.
2. Особливе державне регулювання діяльності у сфері планування і забудови територій здійснюється шляхом:
1) розроблення і прийняття відповідних будівельних норм, інших нормативно-правових актів;
2) введення особливого порядку розроблення, погодження і затвердження документації планування і забудови територій, а також документації на будівництво об’єктів архітектури, проведення будівельних робіт;
3) вжиття інших заходів відповідно до закону.
3. До територій, на яких запроваджується особливе державне регулювання діяльності у сфері планування і забудови територій, належать:
1) землі оздоровчого призначення;
2) території історичних ареалів населених місць;
3) прикордонні території;
4) землі оборони;
5) території та об’єкти природно-заповідного фонду, водоохоронних зон і прибережних захисних смуг та інших територій природоохоронного призначення;
6) території перспективного розвитку транспортної, інженерної інфраструктури міждержавного та державного значення;
7) зони надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.
4. Особливе державне регулювання на відповідних територіях запроваджується згідно із законами України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.
ГЛАВА 3
САМОРЕГУЛІВНІ ПРОФЕСІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ТВОРЧІ СПІЛКИ,
ІНШІ ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ЇХ ОБ’ЄДНАННЯ У СФЕРІ ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 19. Саморегулівні професійні організації
1. В Україні можуть створюватися і діяти саморегулівні професійні організації у сфері планування і забудови територій. Діяльність саморегулівних професійних організацій у сфері планування і забудови територій здійснюється на основі їх статутів, зареєстрованих в установленому порядку.
2. Саморегулівні професійні організації у сфері будівництва — всеукраїнські об’єднання суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері будівництва, виробництва будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, для спільної реалізації ними своїх професійних, економічних, соціальних, інших спільних інтересів та законних прав, що отримали свідоцтво про реєстрацію саморегулівної організації.
3. Саморегулівні професійні організації у сфері містобудування та архітектури — всеукраїнські об’єднання суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері містобудування та архітектури, для спільної реалізації ними своїх професійних, економічних, соціальних, інших спільних інтересів та законних прав, що отримали свідоцтво про реєстрацію саморегулівної організації.
Стаття 20. Статус саморегулівної професійної організації у сфері будівництва або містобудування та архітектури
1. Статус саморегулівної професійної організації у сфері будівництва або у сфері містобудування та архітектури можуть одержати всеукраїнські об’єднання суб’єктів господарювання, якщо:
1) їх діяльність поширюється на територію всієї України, і вони мають місцеві осередки у всіх областях, Автономній Республіці Крим, в містах Києві та Севастополі;
2) вони мають кількісний склад членів — суб’єктів господарювання не менше ніж 150;
3) вони мають необхідні ресурси (кадрові, технічні, фінансові та ін.) для виконання статутних зобов’язань саморегулівної професійної організації, а саме:
а) розробка і впровадження правил та стандартів діяльності професійної організації;
б) здійснення сертифікації фахівців у відповідній галузі;
в) збір, узагальнення та аналіз статистичної інформації про професійну діяльність на ринку відповідних товарів і послуг;
г) розроблення та впровадження кодексів поведінки, регламентів та правил здійснення професійної діяльності членами організації, забезпечення ефективного та постійного контролю за додержанням членами організації вимог таких кодексів, регламентів та правил;
ґ) забезпечення своєчасного інформування членів організації про зміни внутрішніх процедур, правил діяльності та законодавства про відповідну професійну діяльність;
д) інші статутні зобов’язання;
4) вони мають спеціалізовані органи вирішення спорів між членами саморегулівної професійної організації або спорів за участю членів саморегулівної професійної організації (третейські суди);
5) вони мають установчі документи, які відповідають вимогам законодавства;
6) вони відповідають іншим вимогам, встановленим законодавством України.
2. Статус та свідоцтво про реєстрацію саморегулівної професійної організації у сфері будівництва або у сфері містобудування та архітектури надається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
3. Положення про саморегулівну професійну організацію та форма відповідного свідоцтва затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 21. Творчі спілки, інші громадські організації, їх об’єднання у сфері будівництва, містобудування та архітектури
1. Відповідно до законодавства в Україні можуть створюватися і діяти творчі спілки архітекторів, будівельників, інші громадські організації, їх об’єднання у сфері планування і забудови територій.
2. Діяльність творчих спілок архітекторів, будівельників, інших громадських організацій, їх об’єднань у сфері планування і забудови територій здійснюється на основі їх статутів, зареєстрованих в установленому порядку.
Стаття 22. Архітектурно-містобудівні ради
1. Для професійного колегіального обговорення планувальних, архітектурних та інженерних рішень об’єктів містобудування і архітектури, а також в разі потреби обґрунтування містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок при уповноваженому органі містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управліннях містобудування та архітектури обласної, Київської та Севастопольської міських, відділі районної державних адміністрацій, уповноваженому органі виконавчого комітету міської ради утворюються архітектурно-містобудівні ради, які провадять свою діяльність відповідно до типового положення про них, яке затверджується центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Архітектурно-містобудівна рада утворюється за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської, Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчих органів міської ради.
2. Архітектурно-містобудівна рада є дорадчим органом, який діє на громадських засадах. Не допускається стягнення коштів із замовників (забудовників) та розробників проектів за підготовку до розгляду та розгляд таких проектів на засіданні архітектурно-містобудівної ради.
3. Обов’язковому розгляду на засіданні архітектурно-містобудівної ради підлягають містобудівна документація, архітектурні рішення проектів об’єктів архітектури, розташованих в історичній частині міст, в історичних ареалах, проекти висотних будівель та споруд.
4. На вимогу територіальних громад, відповідних громадських об’єднань, авторів проектів, замовників (забудовників) архітектурно-містобудівна рада може розглядати окремі архітектурні проекти або їх частини.
5. Результати розгляду містобудівної документації та проектів об’єктів будівництва оформлюються протоколом засідання архітектурно-містобудівної ради та мають рекомендаційний характер.
Стаття 23. Вища архітектурно-містобудівна рада
1. Для професійного колегіального обговорення планувальних, архітектурних та інженерних рішень проектів найбільш важливих об’єктів містобудування і архітектури, а також в разі потреби обґрунтування містобудівних умов та обмежень забудови окремих земельних ділянок при центральному органі виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури утворюється вища архітектурно-містобудівна рада.
2. Вища архітектурно-містобудівна рада є дорадчим органом, який діє на громадських засадах. Не допускається стягнення коштів із замовників (забудовників) та розробників проектів за підготовку до розгляду та розгляд таких проектів на засіданні вищої архітектурно-містобудівної ради.
3. Положення про вищу архітектурно-містобудівну раду затверджується центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
4. Обов’язковому розгляду на засіданні вищої архітектурно-містобудівної ради при центральному органі виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури підлягають проекти схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, генеральних планів міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, історичних міст, курортів державного значення.
РОЗДІЛ II
ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ПЛАНУВАННЯ
ГЛАВА 4
ПЛАНУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ НА
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОМУ ТА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ
Стаття 24. Планування територій на загальнодержавному рівні
1. Планування територій на загальнодержавному рівні полягає в розробленні Генеральної схеми планування території України, схем планування окремих частин території України, які включають території кількох областей, схем міжнародних транспортних коридорів та зон їх впливу, спільних проектів територіального розвитку транскордонних регіонів.
Стаття 25. Розроблення, погодження, затвердження Генеральної схеми планування території України та внесення до неї змін
1. Генеральна схема планування території України розробляється для раціонального використання території України, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони навколишнього природного середовища, охорони здоров’я населення, охорони культурної спадщини, визначення державних пріоритетів розвитку системи розселення, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури.
2. При розробленні Генеральної схеми планування території України враховуються:
1) результати аналізу:
а) стану використання території України та функціонування систем розселення;
б) намірів та потреб використання окремих територій, визначених у загальнодержавних програмах соціального, економічного розвитку, використання та охорони земель, інших державних програмах, схемах розвитку галузей економіки;
в) санітарно-епідеміологічної ситуації та екологічного стану регіонів і виконання відповідних цільових програм, а також результати заходів, спрямованих на поліпшення стану навколишнього природного середовища;
г) диспропорцій використання територій;
2) визначення територій за видами переважного використання;
3) напрями удосконалення систем розселення та сталого розвитку населених пунктів;
4) комплекс заходів щодо її реалізації.
3. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування використовують у межах своїх повноважень Генеральну схему планування території України під час:
1) підготовки проектів загальнодержавних програм соціального, економічного розвитку України, державних програм використання та охорони земель, охорони здоров’я населення, охорони навколишнього природного середовища, розвитку інженерно-транспортної інфраструктури, охорони культурної спадщини, розвитку туризму;
2) підготовки пропозицій щодо адміністративно-територіального устрою України та здійснення адміністративно-територіальної реформи;
3) вибору трас і проектування найважливіших транспортних, енергетичних та інших інженерних комунікацій, будівель і споруд;
4) підготовки та розгляду висновків щодо розробленої містобудівної документації;
5) створення резерву територій, що призначаються для перспективних містобудівних потреб загальнодержавного значення, та визначення режиму використання земель;
6) вирішення інших питань використання територій.
4. Генеральна схема планування території України розробляється на розрахунковий строк, що становить 20 років.
5. Центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури у разі потреби розробляє зміни до Генеральної схеми планування території України та надсилає відповідний проект Закону України на погодження центральним органам виконавчої влади з питань охорони здоров’я, охорони культурної спадщини, охорони навколишнього природного середовища, земельних ресурсів, цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки, регуляторної політики, економіки, транспорту та зв’язку, палива та енергетики, юстиції.
Після одержання погоджень та проведення державної експертизи відповідний проект Закону України схвалюється Кабінетом Міністрів України та подається в установленому порядку Верховній Раді України.
Стаття 26. Реалізація Генеральної схеми планування території України
1. Порядок реалізації Генеральної схеми планування території України, склад показників проведення її моніторингу визначається Законом України «Про Генеральну схему планування території України».
2. Центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури щороку проводить моніторинг реалізації Генеральної схеми планування території України за показниками, затвердженими в установленому порядку, та подає Кабінетові Міністрів України звіт про її виконання станом на 1 січня поточного року.
Стаття 27. Розроблення, погодження та затвердження схем планування окремих частин території України
1. За рішенням Кабінету Міністрів України розробляються схеми планування окремих частин території України: кількох областей, узбережжя Чорного та Азовського морів, гірських територій Карпат, територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції тощо.
2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування використовують у межах своїх повноважень схеми планування окремих частин території України під час:
1) підготовки проектів регіональних програм соціального, економічного розвитку України, інших державних програм використання та охорони земель, охорони здоров’я населення, охорони навколишнього природного середовища, розвитку інженерно-транспортної інфраструктури, охорони культурної спадщини, розвитку туризму;
2) вибору трас і проектування на території окремих регіонів найважливіших транспортних, енергетичних та інших інженерних комунікацій, будівель і споруд;
3) створення резерву територій, що призначаються для перспективних містобудівних потреб регіонального значення, та визначення режиму використання земель;
4) розроблення містобудівної документації на рівні області, адміністративного району;
5) вирішення інших питань використання територій на регіональному рівні.
3. Схеми планування окремих частин території України розробляються на розрахунковий строк, що становить 20 років.
4. Схеми планування окремих частин території України розробляються на замовлення центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури з урахуванням положень Генеральної схеми планування території України.
5. Центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури надсилає завершену схему планування окремих територій на погодження центральним органам виконавчої влади з питань охорони здоров’я, охорони культурної спадщини, охорони навколишнього природного середовища, земельних ресурсів, цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки, економіки, транспорту та зв’язку, палива та енергетики, а також, залежно від адміністративно-територіальних одиниць, території яких включені до зазначеної схеми, — уряду Автономної Республіки Крим, відповідним обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, перелік яких визначається у завданні на проектування.
6. Схеми планування окремих частин території України подаються на розгляд Кабінету Міністрів України після одержання погоджень та проведення їх державної експертизи.
7. Експертиза схем планування окремих частин території України проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
8. Порядок реалізації схем планування території окремих частин території України визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням цілей та завдань загальнодержавних програм розвитку окремих регіонів, міжнародних угод та інших актів.
Стаття 28. Розроблення, погодження та затвердження спільних проектів територіального розвитку транскордонних регіонів
1. Спільні проекти територіального розвитку транскордонних регіонів розробляються для реалізації на території прикордонних регіонів України та прикордонних територіях суміжних держав.
2. Спільні проекти територіального розвитку транскордонних регіонів розробляються на розрахунковий строк, що визначається завданням на проектування.
3. Спільні проекти територіального розвитку транскордонних регіонів розробляються на замовлення центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури відповідно до міжнародних угод з урахуванням положень Генеральної схеми планування території України, схем планування окремих частин території України і схем планування територій Автономної Республіки Крим та областей.
4. Центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури надсилає завершений проект територіального розвитку транскордонних регіонів на погодження міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, а також, залежно від адміністративно-територіальних одиниць, території яких включені до зазначених проектів, — уряду Автономної Республіки Крим, відповідним обласним державним адміністраціям, перелік яких визначається у завданні на проектування.
5. Після одержання погоджень та проведення державної експертизи спільні проекти територіального розвитку транскордонних регіонів подаються на розгляд Кабінету Міністрів України.
Стаття 29. Розроблення, погодження та затвердження схем проходження транспортних коридорів і зон їх впливу
1. Схеми проходження національної мережі міжнародних транспортних коридорів і зон їх впливу розробляються за рішенням Кабінету Міністрів України для забезпечення державних вимог при проектуванні трас проходження міжнародних транспортних коридорів, забезпечення сталого розвитку населених пунктів, охорони навколишнього природного середовища та культурної спадщини.
2. Схеми проходження міжнародних транспортних коридорів і зон їх впливу розробляються на розрахунковий строк, що визначається завданням на проектування, погодженим з Державною службою автомобільних доріг України.
3. Схеми проходження міжнародних транспортних коридорів і зон їх впливу розробляються на замовлення центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури з урахуванням положень Генеральної схеми планування території України, схем планування окремих частин території України і схем планування територій Автономної Республіки Крим.
4. Центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури надсилає завершений проект на погодження іншим центральним органам виконавчої влади, а також, залежно від адміністративно-територіальних одиниць, території яких включені до зазначеної схем, — уряду Автономної Республіки Крим, відповідним обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, перелік яких визначається у завданні на проектування.
5. Після одержання погоджень та проведення державної експертизи схеми проходження транспортних коридорів і зон їх впливу подається на розгляд Кабінету Міністрів України.
Стаття 30. Планування територій на регіональному рівні
1. Основними завданнями планування територій на регіональному рівні є:
1) врахування і конкретизація положень Генеральної схеми планування території України у сфері вдосконалення системи розселення та сталого розвитку населених пунктів; визначення територій, розвиток яких потребує державної підтримки щодо розвитку національної екологічної мережі, інженерно-транспортної, соціальної інфраструктури;
2) врахування загальнодержавних та регіональних інтересів під час розроблення заходів щодо забезпечення розвитку окремих галузей економіки, формування транскордонних регіонів, транспортно-комунікаційних коридорів, зон із спеціальним режимом використання;
3) раціональне планування території Автономної Республіки Крим, області, району для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини, раціонального використання природних ресурсів, розвитку галузей господарського комплексу, охорони нерухомої культурної спадщини, охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду, формування екологічної мережі, збереження навколишнього природного середовища, забезпечення цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, захисту населених пунктів і територій від небезпечних геологічних та гідрогеологічних процесів, створення транспортної та інженерної інфраструктури.
2. Містобудівна документація на регіональному рівні складається із схеми планування території Автономної Республіки Крим, схеми планування територій областей і схеми планування територій адміністративних районів.
3. Склад та зміст містобудівної документації на регіональному рівні визначається державними будівельними нормами.
Стаття 31. Розроблення схем планування території Автономної Республіки Крим, областей
1. Організація розроблення, коригування, погодження та затвердження схем планування території Автономної Республіки Крим та областей України здійснюється відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями.
Необхідність розроблення схем планування території обґрунтовується спеціально уповноваженими органами містобудування і архітектури.
2. Рішення про розроблення схем планування території Автономної Республіки Крим, областей України або коригування окремих їх розділів приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна обласна рада.
3. Замовником схем планування території Автономної Республіки Крим, областей України є уповноважений орган містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управління містобудування і архітектури обласних державних адміністрацій.
4. Схема планування території Автономної Республіки Крим, області розробляється на розрахунковий строк, що становить 20 років.
5. Схема планування території, Автономної Республіки Крим, області розробляється, як правило, в один етап. Залежно від складності об’єкта проектування та умов фінансування схема планування території може розроблятися в два етапи. На першому етапі (концепція) визначаються основні напрями господарського і територіального розвитку регіону без урахування строку реалізації. На другому етапі готується схема планування території Автономної Республіки Крим, області.
6. Схема планування території Автономної Республіки Крим, області обов’язково містить принципові рішення щодо функціонального зонування території за видами переважного використання, планувальної організації території, взаємопов’язаного комплексного розміщення основних об’єктів промисловості, транспорту та інженерної інфраструктури, захисту населених пунктів від небезпечних геологічних і гідрогеологічних процесів, охорони культурної спадщини, охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду, формування національної екологічної мережі.
7. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування використовують у межах своїх повноважень схеми планування Автономної Республіки Крим, відповідної області під час розроблення програм економічного та соціального розвитку зазначених адміністративно-територіальних одиниць, відповідних державних цільових програм, регіональних стратегій розвитку, регіональних схем і програм формування національної екологічної мережі, використання та охорони земель, охорони природи, розвитку туризму, охорони здоров’я населення.
8. Підрядником з розроблення схем планування території Автономної Республіки Крим та областей України може виступати відповідна проектна організація, яка має ліцензію на виконання таких видів робіт. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації забезпечують участь у розробленні схем планування території своїх структурних підрозділів.
Стаття 32. Погодження та затвердження схем планування території Автономної Республіки Крим, областей
1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна державна адміністрація надсилають на погодження відповідно схему планування території Автономної Республіки Крим, області заінтересованим центральним органам виконавчої влади, обласним (республіканським в Автономній Республіці Крим) організаціям, перелік яких визначається у завданні з розроблення схеми планування території відповідно до законодавства та державних будівельних норм.
2. Погодження схеми планування території Автономної Республіки Крим, області з відповідними центральними органами виконавчої влади проводиться у разі, коли:
1) завданням з проектування передбачається реалізація на території Автономної Республіки Крим, області державних пріоритетів;
2) розроблені рішення схеми планування території впливають на державні інтереси.
3. У разі виникнення розбіжностей між розробником схеми планування території та організацією, яка її погоджує, рішення з цього питання приймає відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласна рада за поданням відповідно Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим чи обласної державної адміністрації (залежно від рівня підпорядкованості погоджувальної організації).
У разі виникнення розбіжностей інтересів територіальних громад при вирішенні питань планування території остаточне рішення приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласна рада за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної державної адміністрації та після консультацій з відповідними районними, міськими, селищними та сільськими радами.
4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації:
1) приймають рішення про подання схеми планування території на затвердження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної ради;
2) готують пропозиції щодо внесення змін до схеми планування території;
3) повідомляють через засоби масової інформації та письмово органи місцевого самоврядування про дату розгляду схеми планування території на сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної ради;
4) розглядають пропозиції та зауваження заінтересованих юридичних та фізичних осіб стосовно проектних пропозицій;
5) повідомляють через засоби масової інформації про затвердження схеми планування відповідної території.
5. Експертиза схеми планування територій Автономної Республіки Крим, областей проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
6. Схема планування території затверджується рішенням сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної ради за наявності позитивного висновку державної експертизи.
Стаття 33. Реалізація схем планування території Автономної Республіки Крим, областей
1. Реалізація схеми планування території Автономної Республіки Крим, області здійснюється на підставі відповідного плану реалізації схеми планування, що затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою протягом трьох місяців з дня затвердження відповідної схеми планування території.
2. У плані реалізації схеми планування території Автономної Республіки Крим, області містяться:
1) строки розроблення схем планування адміністративних районів, генеральних планів міст обласного підпорядкування;
2) фінансово-економічне обґрунтування реалізації схеми планування території Автономної Республіки Крим, області.
3. Уповноважений орган містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управління містобудування та архітектури обласних державних адміністрацій забезпечують проведення моніторингу реалізації схеми планування території Автономної Республіки Крим, області.
Порядок ведення моніторингу визначається центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
4. У разі змін соціально-економічних параметрів, покладених в основу схеми планування території Автономної Республіки Крим, області, або виникненні потреби у розміщенні об’єктів загальнодержавного, регіонального значення, затвердження урядових програм, що стосуються відповідних територій, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласна рада забезпечують внесення змін чи доповнень до схеми планування відповідної території або приймають рішення про розроблення нової схеми планування території.
Стаття 34. Розроблення, погодження та затвердження схем планування території адміністративних районів
1. Рішення про розроблення схеми планування території адміністративного району приймає відповідна районна рада.
Організація розроблення, погодження та подання на затвердження схеми планування території району здійснюється районними державними адміністраціями, які забезпечують участь у розробленні схем планування території своїх структурних підрозділів.
2. Необхідність розроблення схем планування території адміністративних районів обґрунтовується відділами містобудування та архітектури районних державних адміністрацій, іншими органами виконавчої влади згідно з їх компетенцією. Замовником схеми планування території адміністративного району є відділ містобудування та архітектури районної державної адміністрації.
3. Схема планування території адміністративного району повинна містити принципові рішення щодо функціонального зонування території за видами переважного використання, її планувальної організації, взаємопов’язаного комплексного розміщення основних об’єктів промисловості, транспорту та інженерної інфраструктури, захисту населених пунктів від небезпечних геологічних і гідрогеологічних процесів, охорони нерухомої культурної спадщини, охорони навколишнього природного середовища, формування національної екологічної мережі.
4. Підрядником на розроблення схеми планування території адміністративного району може виступати проектна організація, яка має ліцензію на виконання відповідних видів робіт.
5. Схема планування території адміністративного району розробляється в одну стадію на розрахунковий строк, що становить 20 років.
6. Районна державна адміністрація організує погодження її рішень із заінтересованими районними та обласними (республіканськими в Автономній Республіці Крим) організаціями, перелік яких встановлений у завданні на розроблення схеми планування території відповідно до вимог законодавства та державних будівельних норм. Погодження з обласними (республіканськими в Автономній Республіці Крим) організаціями проводиться у разі, коли:
1) завданням на проектування передбачено реалізацію на території району державних і регіональних пріоритетів;
2) розроблені положення схеми планування території адміністративного району впливають на державні та регіональні інтереси. При виникненні розбіжностей між розробником схеми планування території адміністративного району та організацією, яка її погоджує, остаточне рішення з цього питання приймає районна рада за поданням районної державної адміністрації.
7. У разі виникнення розбіжностей інтересів територіальних громад при вирішенні питань планування території району остаточне рішення приймає районна рада за поданням районної державної адміністрації після консультацій з відповідними міськими, селищними і сільськими радами.
8. Проведення державної експертизи схем планування територій здійснюється в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
9. Схема планування території адміністративного району затверджується рішенням сесії районної ради за наявності всіх необхідних погоджень, позитивного висновку державної експертизи.
Органи виконавчої влади керуються положеннями схеми планування території адміністративного району в межах своїх повноважень під час розроблення програм економічного та соціального розвитку, схем і програм формування національної екологічної мережі, інших програм, що стосуються розвитку адміністративних районів.
10. Склад та зміст схем планування території адміністративних районів визначається державними будівельними нормами.
Стаття 35. Реалізація схем планування території адміністративних районів
1. Реалізація схеми планування території адміністративного району здійснюється на підставі відповідного плану реалізації схеми планування, що затверджується районною радою протягом трьох місяців з дня затвердження відповідної схеми планування території адміністративного району.
2. У плані реалізації схеми планування території адміністративного району містяться:
1) строки розроблення містобудівної документації населених пунктів адміністративного району;
2) фінансово-економічне обґрунтування реалізації схеми планування території адміністративного району.
3. Відділ містобудування та архітектури районної державної адміністрації забезпечує моніторинг реалізації схеми планування території адміністративного району. Структура та порядок ведення моніторингу визначається центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування і архітектури.
4. У разі змін соціально-економічних факторів, покладених в основу схеми планування території адміністративного району, при виникненні потреб у розміщенні окремих об’єктів загальнодержавного та/або регіонального значення, змін у концепції розвитку області чи/або адміністративного району, або затвердження урядових програм чи завдань у частині, що стосується адміністративного району, відділ містобудування та архітектури районної державної адміністрації забезпечує внесення змін чи доповнень до діючої схеми планування території адміністративного району або готує рішення про розроблення нової схеми планування відповідної території.
ГЛАВА 5
ПЛАНУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ
Стаття 36. Схема планування і забудови території на місцевому рівні
1. Схема планування і забудови території на місцевому рівні — містобудівна документація, якою визначаються принципові вирішення планування, забудови та іншого використання територій частин або функціональних зон сіл, селищ, міст, а також планування, забудова та інше використання територій спільних інтересів декількох суміжних територіальних громад.
2. Схема планування і забудови території на місцевому рівні визначає:
1) планувальну структуру території, особливості її забудови та іншого використання;
2) потреби у зміні меж сіл, селищ, міст, потреби в територіях;
3) зонування територій для забудови та іншого використання;
4) інші питання, визначені державними будівельними нормами.
3. Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а в разі потреби — районні ради та районні державні адміністрації, вирішують у межах своїх повноважень питання планування, забудови та іншого використання територій з урахуванням положень схем планування територій відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Схемами планування і забудови територій на місцевому рівні в разі необхідності визначається доцільність розроблення генеральних планів окремих населених пунктів, детальних планів частин території населених пунктів, схем планування адміністративних районів.
4. Схеми планування і забудови територій на місцевому рівні розробляються на: 20 років (довгостроковий період) з виділенням першого періоду, що становить 10 років.
5. Схеми планування і забудови території на місцевому рівні складаються з текстової та графічної частин.
Текстова частина містить результати оцінки сучасного стану використання території, комплексної містобудівної оцінки території, пропозиції та обґрунтування щодо перспективного розвитку та використання території, пропозиції щодо спільного розв’язання можливих проблем розвитку територій, що межують (зон спільних інтересів), пропозиції щодо вдосконалення інженерно-транспортної та екологічної інфраструктури, охорони та розвитку рекреаційних та оздоровчих ресурсів.
У складі графічних матеріалів повинні відображатися сучасний стан використання території, планувальні обмеження, пропозиції щодо планування, забудови та іншого використання територій.
6. У разі розроблення схеми планування і забудови території (зони спільних інтересів) декількох суміжних територіальних громад (в межах і за межами населених пунктів), зазначена територія, містобудівні умови і обмеження її використання зазначаються у містобудівному кадастрі.
7. Склад та зміст схем планування і забудови територій на місцевому рівні визначаються державними будівельними нормами.
8. Основні положення затвердженої схеми планування і забудови території є загальнодоступними для ознайомлення. Загальна доступність матеріалів схеми планування і забудови території забезпечується шляхом розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, його виконавчого органу відповідної (розсекреченої) електронної копії матеріалів схеми планування і забудови території, яка розробляється у складі документації проектною організацією — розробником схеми планування і забудови території.
Стаття 37. Організація розроблення схеми планування і забудови території на місцевому рівні
1. Рішення про розроблення схеми планування і забудови території приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. В разі необхідності розроблення схеми планування і забудови території (зони спільних інтересів) декількох суміжних територіальних громад рішення про таке розроблення може приймати районна рада. Функції замовника проекту покладаються на відповідний спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури виконавчого органу ради.
2. Після прийняття рішення про розроблення схеми планування і забудови території замовник у встановлений строк:
1) повідомляє про це, а також про форми, місце і строк подання фізичними та юридичними особами пропозицій щодо схеми планування і забудови території;
2) визначає розробника схеми планування і забудови території;
3) укладає з розробником схеми планування і забудови території договір про розроблення проекту з визначенням вартості та строків виконання;
4) звертається до відповідної державної адміністрації стосовно одержання переліку та характеристики спільних із суміжними територіальними громадами проблем соціально-економічного розвитку і використання території, об’єктів загальнодержавного та регіонального значення, розміщення яких повинне враховуватися при розробленні схеми планування і забудови території;
5) складає разом із розробником схеми планування і забудови території завдання на розроблення схеми планування і забудови території і подає його на затвердження;
6) забезпечує одержання розробником схеми планування і забудови території вихідних даних для проектування, перелік яких міститься у завданні на розроблення схеми;
8) здійснює контроль за розробленням схеми планування і забудови території;
9) забезпечує подання на погодження та затвердження схеми планування і забудови території на місцевому рівні.
3. Схема планування і забудови території на місцевому рівні розробляється проектними організаціями, які мають ліцензію на виконання такого виду робіт.
Стаття 38. Погодження та затвердження схеми планування і забудови території на місцевому рівні
1. Схеми планування і забудови територій на місцевому рівні погоджуються управлінням містобудування та архітектури Київської, Севастопольської міської державної адміністрації, відділом містобудування та архітектури районної державної адміністрації, спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Порядок погодження схем планування і забудови територій на місцевому рівні визначається державними будівельними нормами відповідно до законодавства України.
2. Надання органами та організаціями зауважень, які не належать до компетенції відповідного органу, забороняється.
Забороняється під час погодження вимагати надання висновків інших підприємств, установ, організацій про погодження матеріалів схеми планування і забудови території на місцевому рівні, отримання проектних матеріалів, підготовлених іншими організаціями, проведення додаткових досліджень або підготовки додаткових матеріалів та розділів, не передбачених державними будівельними нормами та завданням на розроблення схеми планування і забудови територій, чи таких, що виконуються на наступних стадіях проектування — детального плану територій, проекту забудови, проекту будівництва об’єктів архітектури, галузевих схем та проектів.
Органи (організації) зобов’язані надати висновки про погодження або обґрунтовані зауваження про відхилення від погодження у місячний строк.
3. При виникненні суперечок щодо обґрунтованості вимог погоджуючих організацій питання розглядається погоджувальною комісією, що утворюється сільською, селищною, міською, районною радою на відповідній території відповідно цього Кодексу за участю представників замовника, генерального проектувальника та погоджуючих організацій.
Порядок роботи погоджувальної комісії визначається відповідною радою.
4. Виконавчий орган місцевої ради, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у місті Києві, Севастополі державні адміністрації організують проведення громадського обговорення схеми планування і забудови території та до подання на затвердження районній, міській, селищній, сільській раді повідомляють у засобах масової інформації про місце експонування відкритих матеріалів схеми планування і забудови території. Форма графічних і текстових матеріалів повинна забезпечити вільний доступ всіх бажаючих до участі в ознайомленні з матеріалами схеми.
Строк експонування схеми планування і забудови території визначається виконавчим органом місцевої ради, районною, Київською, Севастопольською міською державною адміністрацією і становить не менше одного місяця. Заінтересовані особи подають письмові пропозиції щодо матеріалів схеми планування і забудови території.
Порядок проведення громадського обговорення визначається цим Кодексом.
5. Після одержання погоджень та проведення громадського обговорення, одержання позитивного висновку державної експертизи Київська, Севастопольська міська, районна державна адміністрація, виконавчий орган місцевої влади надсилає схему планування і забудови території на місцевому рівні на затвердження відповідній сільській, селищній, міській, районній раді.
6. Порядок проведення державної експертизи схем планування і забудови території на місцевому рівні визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 39. Реалізація схеми планування і забудови території на місцевому рівні
1. Положення схеми планування і забудови відповідної території повинні використовуватися районною, міською, селищною, сільською радою та їх виконавчими органами під час підготовки:
1) рішень щодо розроблення іншої містобудівної документації, місцевих містобудівних програм;
2) проектів і програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевих програм охорони навколишнього природного середовища;
3) рішень щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, охорони навколишнього природного середовища, охорони зон рекреації, джерел водопостачання та водокористування;
4) пропозицій, що відображають потреби даної території, для включення їх до прогнозу, стратегії і програми економічного та соціального розвитку відповідного району, населеного пункту;
5) рішень щодо координації на відповідній території діяльності суб’єктів містобудування, пов’язаної з комплексною забудовою населених пунктів;
6) висновків щодо доцільності розміщення нових підприємств та інших об’єктів незалежно від їх форми власності, рішень щодо розміщення усіх видів будівництва, попереднього погодження місця їх розташування, дозволу на будівництво (забудову) та інші види використання земельних ділянок;
7) рішень щодо визначення в установленому законодавством порядку території, вибору, вилучення (викупу) та надання земельних ділянок для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією;
8) надання дозволу на спорудження об’єктів будівництва незалежно від форми власності на земельні ділянки;
9) рішень щодо зміни цільового призначення і забудови земельних ділянок фізичними та юридичними особами;
10) рішень щодо умов використання та забудови земельних ділянок;
11) завдань на проектування соціальної, інженерної та транспортної інфраструктури;
12) пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, також рішень щодо формування національної екологічної мережі;
13) рішень щодо встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачається провадження перспективної містобудівної діяльності;
14) пропозицій щодо оголошення компетентними державними органами природних, оздоровчих, рекреаційних та інших об’єктів, що мають екологічну, оздоровчу, рекреаційну, наукову цінність, пам’ятками природи, культурної спадщини, які охороняються законом;
15) регіональних програм раціонального використання та охорони земель;
16) рішень щодо об’єднання на договірних засадах коштів місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад у сфері соціально-культурного обслуговування населення, водо- та енергозабезпечення, дорожньо-транспортного будівництва, охорони навколишнього природного середовища, культурної спадщини та інших питань;
17) пропозицій та проектів угод про транскордонне співробітництво між територіальними громадами в галузі ефективного використання і планувальної організації суміжних територій;
18) висновків щодо погодження трас і проектів будівництва магістральних інженерно-транспортних комунікацій, будівель і споруд;
19) рішень щодо встановлення режиму використання територій, призначених для перспективних містобудівних потреб місцевого значення.
2. Затверджені схеми планування і забудови територій в межах населених пунктів одночасно є змінами до діючих генеральних планів відповідних населених пунктів, включаючи їх приміські зони.
Стаття 40. Генеральний план населеного пункту
1. Генеральний план населеного пункту встановлює в інтересах населення та з урахуванням державних, громадських і приватних інтересів напрями, межі та планувальні обмеження територіального розвитку населеного пункту, функціональне зонування території, визначає території для розміщення об’єктів загальноміського, загальноселищного, загальносільського значення, принципи організації мережі вулиць та доріг, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території.
2. Генеральний план розробляється для території населеного пункту з включенням приміської зони — прилеглих територій (зони спільних інтересів), необхідних для планувального розвитку населеного пункту на 20 років (розрахунковий строк генерального плану), для реалізації спільних інтересів територіальних громад зазначених територій.
3. Генеральним планом населеного пункту визначаються:
1) потреби в територіях для забудови та іншого використання;
2) потреба у зміні межі населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання територій;
3) основні функціональні зони та види забудови;
4) планувальна структура та просторова композиція забудови населеного пункту;
5) території з обмеженнями їх використання;
6) територій спільних інтересів;
7) інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.
Техніко-економічні розрахунки генерального плану виконуються на розрахунковий період.
4. Для міст з населенням більш ніж 500 тис. чоловік, курортів державного значення складовою генерального плану є концепція розвитку міста. Концепція розвитку міста містить необхідні техніко-економічні, містобудівні, ресурсні обґрунтування масштабів і напрямів розвитку міста на довгострокову перспективу, яка може перевищувати розрахунковий період генерального плану.
5. Генеральний план складається з текстової і графічної частин.
Текстова частина містить результати аналізу стану використання відповідної території, проблем і напрямів її комплексного розвитку, обґрунтування варіантів планувального розвитку території, пропозиції щодо планування території, етапність реалізації проектних пропозицій, основні розрахункові техніко-економічні показники розвитку населеного пункту, заходи щодо реалізації генерального плану.
Графічна частина включає матеріали, що відображають сучасний стан планування і забудови населеного пункту, планувальні обмеження, історико-містобудівний опорний план, розташування населеного пункту в системі розселення, пропозиції щодо вдосконалення планувальної структури та функціонального зонування, зонування за типами забудови та поверховістю, а також пропозиції щодо поліпшення екологічного стану та інженерної підготовки території, формування національної екологічної мережі, магістралей, напрямків руху міського та міжміського транспорту, розвитку рекреаційних зон та озеленення, інженерного обладнання території.
6. Генеральний план (основне креслення) є основою для виконання плану зонування території у складі місцевих правил забудови.
Для населених місць, що занесені до Списку історичних населених місць України, розробляється історико-архітектурний опорний план.
Список історичних населених місць затверджується Кабінетом Міністрів України.
7. Історико-архітектурний опорний план є окремою науково-проектною документацією у складі генерального плану історичного населеного пункту, яка містить узагальнену характеристику нерухомої культурної та природної спадщини.
Історико-архітектурний опорний план — це комплексний містобудівний обліково-охоронний документ, в якому фіксуються об’єкти культурної та природної спадщини населеного пункту, пов’язане з ними оточення, з інформацією про них.
Історико-архітектурний опорний план складається з основного креслення, схем, що доповнюють його (в тому числі схем меж історичних ареалів населеного місця), фотофікації, а також текстової частини.
Для історичних місць із складною містобудівною структурою та багатою культурною спадщиною розробляють додаткове креслення — історико-містобудівний опорний план, що доповнює основне креслення — історико-архітектурний опорний план, та становить разом з ним єдиний комплексний обліково-охоронний документ.
Матеріали історико-архітектурного опорного плану є вихідними для розроблення проекту або коригування зон охорони пам’яток культурної спадщини.
8. Основні положення затвердженого генерального плану є загальнодоступними для ознайомлення. Загальна доступність матеріалів генерального плану забезпечується шляхом розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, його виконавчого органу відповідної (розсекреченої) електронної копії матеріалів генерального плану, яка розробляється у складі документації проектною організацією — розробником генерального плану.
Стаття 41. Організація розроблення генерального плану населеного пункту
1. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації організують розроблення, коригування, погодження, експертизу та подання на затвердження генерального плану. Розроблення генеральних планів населених пунктів виконується проектними організаціями, які мають ліцензію на виконання таких робіт. Строки розроблення генеральних планів населених пунктів встановлюються державними будівельними нормами.
2. Управління містобудування та архітектури Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради розробляє та подає на розгляд відповідної місцевої ради в установленому порядку відповідне обґрунтування про розроблення генерального плану з урахуванням громадської думки, стану реалізації чинного генерального плану населеного пункту, зміни соціально-економічних, демографічних, інженерно-транспортних, екологічних факторів, які мають суттєвий вплив на планувальну структуру населеного пункту та території спільних інтересів.
3. Рішення про розроблення генерального плану (внесення змін) приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Згідно із зазначеним рішенням виконавчі органи рад, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк:
1) подають пропозиції до проекту бюджету населеного пункту на наступний рік або про внесення змін до бюджету поточного року;
2) визначають в установленому законодавством порядку розробника генерального плану, встановлюють строки розроблення та джерела фінансування, вирішують інші договірні питання;
3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст обласного значення), Кабінету Міністрів України (для міст Києва і Севастополя) стосовно одержання державних вимог щодо розроблення генерального плану;
4) повідомляють через місцеві органи масової інформації (газети, Інтернет, радіо, телебачення) про початок розроблення генерального плану та визначають місце та строк подання пропозицій фізичними та юридичними особами;
5) забезпечують підготовку та надання завдань на проектування, погоджених управлінням містобудування та архітектури обласної державної адміністрації для населених пунктів обласного значення, а також вихідних даних для розроблення генерального плану;
6) забезпечують попередній розгляд матеріалів генерального плану виконавчим органом, проведення громадських слухань, приймають рішення стосовно рекомендованого варіанта та техніко-економічних показників розвитку населеного пункту;
7) забезпечують проведення погоджень та подання на державну експертизу генерального плану, подання для затвердження сесією місцевої ради.
4. Підготовка матеріалів генерального плану здійснюється на підставі програм соціально-економічного розвитку (регіонів, населених пунктів, окремих галузей економіки), результатів інженерних вишукувань, топографо-геодезичних зйомок та з урахуванням рішень Генеральної схеми планування території України, схеми планування території відповідної області, адміністративного району, державних будівельних норм, результатів громадського обговорення, а також з урахуванням пропозицій заінтересованих осіб, громадських організацій, уповноважених представників відповідних територіальних громад.
5. Матеріали генерального плану використовуються як вихідні дані під час розроблення іншої містобудівної документації, місцевих правил забудови населеного пункту, інвестиційних програм і проектів, програм соціально-економічного розвитку, підготовки документації з визначення в населених пунктах земельних ділянок для приватизації, проектів землеустрою, спеціальних проектів, схем і програм охорони навколишнього природного середовища та здоров’я населення, охорони культурної спадщини, інженерного захисту і підготовки території, комплексних схем транспорту, проектів та схем організації дорожнього руху, систем регулювання дорожнім рухом, схем розвитку систем інженерного обладнання і галузей міського господарства, галузевих схем розміщення об’єктів будівництва, проведення грошової оцінки земель, створення містобудівного кадастру тощо і не можуть замінити зазначених спеціальних схем і проектів.
Стаття 42. Погодження та затвердження генерального плану населеного пункту
1. Перелік органів та організацій, з якими необхідно погоджувати генеральний план, визначається у завданні на проектування відповідно до законодавства та державних будівельних норм.
2. Генеральні плани погоджуються:
1) міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, історичних міст, курортів державного значення, після погодження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, — Кабінетом Міністрів України;
2) міст обласного (республіканського) значення, після погодження відповідною обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим), — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування і архітектури;
3) районних центрів, курортів місцевого значення — відповідною обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим);
4) міст районного значення, селищ, сіл — відповідною районною державною адміністрацією.
Генеральні плани міст Києва і Севастополя погоджуються також відповідною обласною державною адміністрацією, Радою міністрів Автономної Республіки Крим у разі, коли передбачаються зміни у межах міста або розміщення об’єктів будівництва за його межами.
3. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчий орган місцевої ради направляють завершений проект генерального плану на погодження заінтересованим установам та організаціям, які забезпечують утримання та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури, вулично-дорожньої мережі, озеленених територій, водойм, захист від небезпечних природних та техногенних явищ.
Заінтересовані органи та організації подають свої висновки до проекту генерального плану його розробнику протягом одного місяця.
4. Надання органами та організаціями зауважень, які за змістом не належать до їх компетенції або завданням генерального плану, забороняється.
Забороняється під час погодження вимагати висновки інших підприємств, установ та організацій про погодження матеріалів генерального плану, отримання проектних матеріалів, підготовлених іншими організаціями, проведення додаткових досліджень або підготовки додаткових матеріалів та розділів, не передбачених державними будівельними нормами та завданням на розроблення генерального плану, чи таких, що є завданнями детального плану територій (крім випадків розроблення генерального плану селища, села спільно з детальним планом їх території), проекту забудови, проекту будівництва об’єктів, галузевих схем та проектів.
5. У разі виникнення суперечок щодо обґрунтованості вимог організацій питання розглядається погоджувальною комісією, що утворюється сільською, селищною, міською радою відповідно до цього Кодексу, за участю представників замовника, генерального проектувальника та організацій, які подали висновки.
Порядок роботи погоджувальної комісії визначається відповідною місцевою радою.
У разі недосягнення згоди питання розглядається районною радою для сіл, селищ, міст районного значення, обласною радою — для міст обласного значення, центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури — для міст Києва, Севастополя, обласних центрів.
6. Виконавчий орган місцевої ради, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації організують проведення громадського обговорення генерального плану населеного пункту до подання на державну експертизу.
Виконавчий орган оприлюднює оголошення щодо місця експонування матеріалів проекту генерального плану населеного пункту. Форма подання графічних і текстових матеріалів повинна забезпечувати вільний доступ усіх бажаючих узяти участь в ознайомленні з матеріалами проекту.
Строк експонування проекту генерального плану визначається виконавчим органом місцевої ради, Київською, Севастопольською міською державною адміністрацією і повинен становити не менше одного місяця. Заінтересовані особи подають письмові пропозиції щодо матеріалів генерального плану населеного пункту.
Виконавчий орган місцевої ради публікує у відповідному друкованому органі оголошення щодо дати та місця проведення громадських слухань генерального плану населеного пункту.
7. Після одержання погоджень та проведення громадського обговорення Київська, Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчий орган відповідної місцевої ради надсилають проект генерального плану на державну експертизу.
Державна експертиза генерального плану проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
8. Виконавчий орган Київської, Севастопольської (Київська, Севастопольська міська державна адміністрація), Сімферопольської міської ради, міської ради обласного центру, історичного міста, курорту державного значення готує та подає генеральний план міста для погодження Кабінетом Міністрів України після проведення громадського обговорення, отримання позитивного висновку державної експертизи та погодження центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
9. Виконавчий орган міської ради міста обласного (республіканського) значення готує та подає генеральний план міста для погодження центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури після проведення громадського обговорення, отримання позитивного висновку державної експертизи та погодження обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим).
10. Виконавчий орган міської ради районного центру, курорту місцевого значення готує та подає генеральний план міста для погодження обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим) після проведення громадського обговорення та отримання позитивного висновку державної експертизи.
11. Виконавчий орган міської ради міста районного значення, селища, села готує та подає генеральний план міста, селища, села для погодження районною державною адміністрацією після проведення громадського обговорення та отримання позитивного висновку державної експертизи.
12. Після погодження, визначеного частинами 8-11 цієї статті генеральний план міста подається на затвердження відповідної міської ради. Підготовку та подання на розгляд сільської, селищної, міської ради матеріалів генерального плану забезпечує відповідний спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури.
13. Міська, селищна, сільська рада затверджує генеральний план протягом трьох місяців з дня отримання відповідного погодження, визначеного частинами 8-11 цієї статті.
14. В разі незатвердження міською, селищною, сільською радою погодженого генерального плану протягом терміну, визначеного частиною 13 цієї статті, генеральний план затверджується:
1) міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, міст обласного (республіканського) значення, історичних міст, курортів державного значення — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури;
2) районних центрів, курортів місцевого значення — обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим);
3) міст районного значення, селищ, сіл — районною державною адміністрацією.
Після затвердження генеральний план передається відповідному органу місцевого самоврядування.
Стаття 43. Реалізація генерального плану населеного пункту
1. Міська, селищна, сільська ради, їх виконавчі органи, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації використовують у межах своїх повноважень положення генерального плану населеного пункту під час:
1) розроблення програм соціально-економічного розвитку територій та програм охорони навколишнього природного середовища;
2) визначення функціонального використання земель і цільового призначення земельних ділянок;
3) визначення територій, на яких передбачається вжити містобудівних заходів щодо комплексної забудови чи комплексної реконструкції, будівництва транспортних коридорів, мостів, доріг, ліній та об’єктів зовнішнього транспорту;
4) визначення умов використання та забудови земельних ділянок;
5) розміщення будівництва;
6) встановлення та зміни меж населених пунктів та інших територій, червоних ліній;
7) визначення територій пріоритетного розвитку та його фінансового забезпечення (встановлення податкових пільг, дотацій і субвенцій з державного, обласного, районного бюджетів);
8) координації розроблення програм розвитку галузей економки;
9) формування реєстрів територій з особливими умовами розвитку місцевого значення;
10) проектування соціальної, інженерної та транспортної інфраструктури;
11) визначення територій спільних інтересів територіальних громад (приміська зона, використання території якої пов’язане з розвитком населеного пункту, що проектується);
12) визначення режиму використання територій у проектних межах населеного пункту, прилеглих територій, який полягає в установленні відповідних містобудівних умов та обмежень використання земельних ділянок.
2. Генеральний план реалізується шляхом:
1) розроблення та затвердження місцевих правил забудови або внесення змін до них;
2) підготовки адресної програми розміщення будівництва, розроблення схем планування і забудови територій (частин територій) житлових, промислових районів у містах, детальних планів територій, іншої документації для розміщення об’єктів будівництва;
3) розроблення фінансово-економічного обґрунтування реалізації генерального плану;
4) затвердження заходів щодо реалізації генерального плану.
3. Органи місцевого самоврядування забезпечують моніторинг реалізації генерального плану.
4. У разі змін соціально-економічних факторів, покладених в основу генерального плану, виникненні додаткових потреб у розміщенні об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури, житлово-цивільного будівництва, затвердження схеми планування і забудови частини (функціональної зони) населеного пункту, змін у концепції розвитку регіону або затвердження загальнодержавних програм чи завдань у частині, що стосується населеного пункту, органи місцевого самоврядування забезпечують внесення змін чи доповнень до генерального плану.
Внесення змін чи доповнень здійснюється органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному для розроблення генеральних планів.
Стаття 44. Детальний план території
1. Детальний план території є містобудівною документацією з планування і забудови території на місцевому рівні.
2. Детальний план розробляється для:
1) окремих частин сельбищної території населеного пункту або інших його функціональних зон, а також в ряді випадків, на всю територію села, селища (при цьому детальний план об’єднується з генеральним планом) — на основі затвердженого генерального плану населеного пункту;
2) території за межами населеного пункту (території спільних інтересів) з пропозиціями щодо певного (курортна, рекреаційна, ландшафтна, сельбищна функції тощо) або багатофункціонального використанням — на основі затвердженої схеми планування і забудови території, з урахуванням рішень відповідних схем планування адміністративних районів та генеральних планів населених пунктів.
3. Детальний план розробляється для:
1) деталізації і уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, а для територій за межами населеного пункту — схеми планування і забудови території;
2) формування принципів архітектурної композиції забудови;
3) встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови;
4) виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів містобудівного використання;
5) обґрунтування потреб в утворенні нових земельних ділянок і визначення їх цільового призначення, зміни цільового призначення існуючих земельних ділянок, їх перепланування, а також зміни функціонального використання споруд на територіях реконструкції забудови;
6) забезпечення комплексності забудови;
7) визначення доцільності, обсягів, послідовності реконструкції забудови;
8) сприяння поліпшенню стану навколишнього природного середовища;
9) створення належних умов охорони і використання об’єктів культурної спадщини та об’єктів природно-заповідного фонду, інших об’єктів, що підлягають охороні відповідно до законодавства;
10) узгодження приватних, громадських та державних інтересів при використанні територій;
11) визначення напрямів, черговості та обсягів інженерної підготовки території;
12) створення інженерно-транспортної інфраструктури та інженерного забезпечення територій;
13) розміщення об’єктів будівництва всіх видів;
14) організації транспортного і пішохідного руху;
15) комплексного благоустрою з організацією розвитку зелених зон;
16) використання підземного простору тощо.
4. Прогнозні показники та пропозиції детального плану визначаються з урахуванням строку їх виконання протягом 10-15 років (розрахунковий строк детального плану). Залежно від темпів реалізації проекту розрахунковий строк може бути продовжений. У детальному плані для врахування інвестиційних намірів відокремлюється перша черга будівництва, тривалість якої встановлюється у завданні на розроблення документації (орієнтовно три-п’ять років).
5. У разі затвердження нового генерального плану населеного пункту, внесення змін до нього в частині планування території, яка охоплена детальним планом, обов’язковим є внесення відповідних змін до детального плану цієї території.
6. Детальний план складається з графічних і текстових матеріалів.
У складі графічних матеріалів детального плану відображається існуючий стан території (опорний план), містобудівні умови і розташування території в плані населеного пункту, планувальні обмеження і екологічний стан території, план забудови (основне креслення), організація руху транспорту і пішоходів, стан інженерної підготовки території, вертикального планування, розміщення магістральних інженерних мереж, споруд і використання підземного простору, поперечні профілі вулиць.
Графічні матеріали детального плану для сіл, селищ можуть виконуватися у скороченому складі із суміщенням та виключенням окремих креслень.
Вимоги до складу та змісту текстових і графічних матеріалів детального плану, масштаби креслень визначаються державними будівельними нормами.
7. Основні положення затвердженого детального плану є загальнодоступними для ознайомлення. Загальна доступність матеріалів детального плану забезпечується шляхом розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, його виконавчого органу відповідної (розсекреченої) електронної копії матеріалів детального плану, яка розробляється у складі документації проектною організацією — розробником детального плану.
Стаття 45. Організація розроблення детального плану
1. Детальні плани окремих територій населених пунктів розробляються відповідно до генерального плану, а за межами населених пунктів — відповідно до схеми планування і забудови території, схеми планування території адміністративного району.
2. Необхідність у розробленні детального плану встановлюється відповідним спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури відповідно до генерального плану, схеми планування і забудови території з урахуванням інвестиційних пропозицій та громадської думки.
Строки розроблення детального плану встановлюються державними будівельними нормами.
3. Рішення про розроблення (внесення змін) детального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Згідно із зазначеним рішенням виконавчі органи місцевих рад, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації:
1) подають пропозиції до проекту бюджету населеного пункту на наступний рік щодо фінансування розроблення детальних планів;
2) визначають в установленому законодавством порядку розробника детального плану, встановлюють джерела фінансування;
3) встановлюють, відповідно до вимог державних будівельних норм, строки розроблення детальних планів, вирішують інші договірні питання;
4) повідомляють через місцеві органи масової інформації (газети, Інтернет, радіо, телебачення) про початок розроблення детального плану та визначають місце та строк подання пропозицій фізичними та юридичними особами;
5) забезпечують підготовку та надання завдань на проектування, а також вихідних даних для розроблення детального плану;
6) забезпечують попередній розгляд матеріалів детального плану виконавчим органом, проведення громадського обговорення;
7) забезпечують проведення погоджень та подання на державну експертизу детального плану, подання для затвердження сесією місцевої ради.
4. Матеріали детального плану використовуються як вихідні дані під час розроблення проектів забудови, іншої містобудівної документації, місцевих правил забудови населеного пункту, інвестиційних програм і проектів, програм соціально-економічного розвитку, підготовки документації з визначення на відповідній території земельних ділянок для приватизації, проектів землеустрою тощо.
Стаття 46. Погодження та затвердження детального плану
1. Проект детального плану підлягає погодженню з територіальними органами центральних органів виконавчої влади відповідно до їх компетенції у разі, коли пропозиціями, які містяться у проекті детального плану, передбачаються зміни меж земель лісогосподарського призначення, оборони, інших земель, що перебувають у державній власності, особливо охоронюваних природних територій, об’єктів культурної спадщини національного значення, територій планованого розміщення об’єктів будівництва загальнодержавного та загальноміського значення, магістралей та споруд інженерно-транспортної інфраструктури загальноміського значення, а також розміщення об’єктів капітального будівництва, які можуть мати негативний вплив на навколишнє природне середовище.
2. Необхідність у погодженні детального плану встановлюється спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури з урахуванням вимог державних будівельних норм та законодавства.
3. Строк погодження детального плану становить один місяць.
4. Крім погоджень, визначених частинами 1 та 2 цієї статті, детальні плани погоджуються:
1) територій міст Києва, Севастополя, історичних міст, курортів державного значення, після погодження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, — Кабінетом Міністрів України;
2) територій міста Сімферополя, обласних центрів, після погодження відповідною обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим), — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування і архітектури;
3) територій міст обласного (республіканського) значення, районних центрів, курортів місцевого значення — відповідною обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим);
4) територій міст районного значення, селищ, сіл — районними державними адміністраціями.
Детальні плани міст погоджуються також відповідними районними, обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим у разі, коли передбачаються розміщення об’єктів будівництва за межами відповідних населених пунктів. В разі затвердження таких детальних планів обов’язковим є внесення змін до генеральних планів відповідних населених пунктів.
5. Виконавчий орган місцевої ради, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації організують проведення громадського обговорення детального плану до подання на державну експертизу.
Виконавчий орган оприлюднює оголошення щодо місця експонування матеріалів проекту детального плану території населеного пункту. Форма подання графічних і текстових матеріалів повинна забезпечувати вільний доступ усіх бажаючих узяти участь в ознайомленні з матеріалами проекту.
Строк експонування проекту детального плану визначається виконавчим органом місцевої ради, Київською, Севастопольською міською державною адміністрацією і повинен становити не менше одного місяця. Заінтересовані особи подають письмові пропозиції щодо матеріалів детального плану території населеного пункту.
Виконавчий орган місцевої ради публікує у відповідному друкованому органі оголошення щодо дати та місця проведення громадських слухань детального плану території населеного пункту.
6. Після одержання погоджень та проведення громадського обговорення Київська, Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчий орган відповідної місцевої ради надсилають проект детального плану на державну експертизу.
Державна експертиза детального плану проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
7. Виконавчий орган Київської, Севастопольської міської ради, міської ради історичного міста, курорту державного значення готує та подає детальний план території міста для погодження Кабінетом Міністрів України після проведення громадського обговорення, отримання позитивного висновку державної експертизи та погодження центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
8. Виконавчий орган міської ради обласного центру, міста Сімферополя готує та подає детальний план території міста для погодження центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури після проведення громадського обговорення, отримання позитивного висновку державної експертизи та погодження обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим).
9. Виконавчий орган міської ради міста обласного (республіканського) значення, районного центру, курорту місцевого значення готує та подає детальний план території міста для погодження обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим) після проведення громадського обговорення та отримання позитивного висновку державної експертизи.
10. Виконавчий орган міської ради міста районного значення, селища, села готує та подає детальний план території міста для погодження районною державною адміністрацією після проведення громадського обговорення та отримання позитивного висновку державної експертизи.
11. Після погодження, визначеного частинами 7-10 цієї статті детальний план території міста подається на затвердження відповідної міської ради. Підготовку та подання на розгляд сільської, селищної, міської ради матеріалів детального плану забезпечує відповідний спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури.
12. Міська, селищна, сільська рада затверджує детальний план протягом трьох місяців з дня отримання відповідного погодження, визначеного частинами 7-10 цієї статті.
13. В разі незатвердження міською, селищною, сільською радою погодженого детального плану протягом терміну, визначеного частиною 12 цієї статті, детальний план затверджується:
1) територій міст Києва, Севастополя, Сімферополя, обласних центрів, історичних міст, курортів державного значення — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури;
2) територій міст обласного (республіканського) значення, районних центрів, курортів місцевого значення — обласною державною адміністрацією (Радою міністрів Автономної Республіки Крим);
3) територій міст районного значення, селищ, сіл — районною державною адміністрацією.
Після затвердження детальний план передається відповідному органу місцевого самоврядування.
14. Затверджений детальний план є підставою для встановлення та зміни функціонального призначення території, розроблення проектів забудови.
Стаття 47. Порядок реалізації детального плану території
1. Детальний план є основою для розроблення проектів землеустрою, містобудівних умов і обмежень використання земельних ділянок, надання вихідних даних для розроблення проектів забудови (реконструкції) територій (мікрорайонів, кварталів, земельних ділянок), проектування об’єктів архітектури, мереж та споруд інженерно-транспортної інфраструктури.
2. Спеціально уповноважені органи містобудування та архітектури відповідно до детального плану подають сільським, селищним, міським радам, органам виконавчої влади, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям для прийняття відповідних рішень у межах повноважень, визначених законодавством, висновки і пропозиції щодо:
1) визначення земельних ділянок для розташування об’єктів будівництва та іншого використання;
2) вибору, вилучення (викупу), надання у власність або користування (в оренду) земельних ділянок;
3) визначення поверховості та інших граничних параметрів об’єктів будівництва;
4) розроблення та затвердження місцевих правил забудови та їх складових — планів зонування, а також містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, проектів забудови території, проектів розподілу території мікрорайону (кварталу);
5) визначення переліку ділянок, запропонованих для містобудівного використання, проведення інвестиційних конкурсів на забудову земельних ділянок.
Стаття 48. Проект забудови території
1. У проекті забудови території зазначається:
1) розташування об’єктів будівництва, місцевих проїздів відносно червоних ліній;
2) архітектурно-просторове вирішення, призначення, щільність, поверховість та інші граничні параметри об’єктів архітектури;
3) показники та технічні вирішення об’єктів інженерно-транспортної інфраструктури;
4) необхідність проведення інженерної підготовки території та об’єм таких робіт;
5) пропозиції щодо використання територій, на яких встановлюються планувальні обмеження;
6) місця та технічні вирішення приєднання інженерного обладнання об’єктів будівництва до зовнішніх інженерних мереж і споруд;
7) організація будівництва;
8) техніко-економічні показники та зведений кошторисний розрахунок витрат, пов’язаних із забудовою території;
9) інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.
2. Проект забудови може розроблятися у два етапи — ескізний проект забудови та стадія «проект».
3. Складовою частиною проекту забудови є проект розподілу території.
4. Проект забудови як правило розробляється відповідно до затвердженого детального плану відповідної території. Як виняток допускається розроблення проекту забудови без затвердженого детального плану території. В цьому випадку проект забудови розробляється на основі генерального плану населеного пункту, а за межами населеного пункту — на основі схеми планування і забудови території.
5. Проект забудови включає такі аналітичні і пояснювальні матеріали:
1) розрахунок обсягів будівництва, номенклатура об’єктів, типи та техніко-економічна характеристика житлових і громадських будівель, інших споруд, які розміщуються на території мікрорайону, кварталу, земельної ділянки;
2) результати інженерних вишукувань;
3) результати проведення оцінки впливу об’єктів будівництва на навколишнє природне середовище;
4) зведені кошторисні розрахунки вартості окремих об’єктів будівництва;
5) проект організації будівництва;
6) інші матеріали.
6. Основні графічні матеріали включають:
1) ситуаційний план, який відображає існуючий стан використання територій;
2) план забудови;
3) проектні рішення про організацію рельєфу, благоустрою і озеленення;
4) трасування інженерних мереж, розташованих за межами території проектування, точки підключення об’єкта до інженерних мереж;
5) проект розподілу території на окремі земельні ділянки;
6) організація транспортного і пішохідного руху;
7) ескізи планів та фасадів окремих будинків і споруд, типові проекти (в разі їх застосування);
8) додаткові демонстраційні графічні матеріали, розгортки, перспективи, макети тощо.
Вимоги до складу, змісту та порядку розроблення, погодження і затвердження проекту забудови визначаються державними будівельними нормами.
7. Основні положення затвердженого проекту забудови є загальнодоступними для ознайомлення. Загальна доступність матеріалів проекту забудови забезпечується шляхом розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, його виконавчого органу відповідної (розсекреченої) електронної копії матеріалів проекту забудови, яка розробляється у складі документації проектною організацією — розробником проекту забудови.
Стаття 49. Організація розроблення проекту забудови території
1. Проект забудови розробляється на підставі:
1) рішення місцевої ради про надання земельної ділянки під забудову згідно із затвердженим генеральним планом населеного пункту (за межами населеного пункту — затвердженою схемою планування і забудови території) та (як правило) детальним планом території;
2) вихідних даних, які включають завдання на проектування, містобудівні умови і обмеження забудови, технічні умови, матеріали геодезичних та геологічних вишукувань, технічних обстежень існуючої забудови.
2. Необхідність розроблення проекту забудови визначається відповідним спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради.
3. Замовник (забудовник) забезпечує:
1) розроблення та затвердження завдання на проектування, надання інших вихідних даних;
2) розроблення проекту забудови у порядку, встановленому державними будівельними нормами та місцевими правилами забудови, подання його на погодження та державну експертизу.
Стаття 50. Погодження та затвердження проекту забудови території
1. Проект забудови підлягає погодженню та комплексній державній експертизі в порядку, встановленому законодавством та державними будівельними нормами для містобудівної, а також проектної документації на будівництво.
2. Проект забудови підлягає погодженню з виконавчими органами місцевої ради (сільською, селищною, міською, районною у місті радою), а за межами населеного пункту — з районною державною адміністрацією.
Проект забудови підлягає погодженню з відповідними територіальними органами державного нагляду, органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції у разі, коли проектом передбачається:
1) зміна межі ділянок лісогосподарського призначення, особливо охоронюваних природних територій, земельних ділянок, що перебувають у державній власності, територій об’єктів культурної спадщини;
2) зміна зон розміщення об’єктів будівництва загальнодержавного та загальноміського значення;
3) коригування червоних ліній трасування інженерних мереж загальноміського та районного значення;
4) будівництво будівель і споруд інженерно-транспортної інфраструктури загальноміського та районного значення;
5) розміщення об’єктів капітального будівництва, які можуть негативно впливати на навколишнє природне середовище;
6) розміщення об’єктів і функціональних зон, не передбачених затвердженим генеральним планом населеного пункту (за межами населеного пункту — затвердженою схемою планування і забудови території), детальним планом території.
Необхідність погодження проекту забудови визначається відповідним спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури відповідно до державних будівельних норм та законодавства.
3. Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури погоджує архітектурно-планувальне рішення проекту забудови, зокрема визначення поверховості та інших граничних параметрів об’єктів будівництва, розміщення інженерних коридорів, вулиць, доріг, червоних ліній щодо відповідності державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови, затвердженому генеральному плану (за межами населеного пункту — затвердженій схемі планування і забудови території), детальному плану відповідної території.
4. Проект забудови, розроблений відповідно до державних норм, стандартів, місцевих правил забудови, детального плану території, не підлягає погодженню з органами державного нагляду, крім випадків, передбачених законодавством.
5. Відповідність проекту забудови державним нормам засвідчується підписом головного архітектора (головного інженера) проекту.
6. Строк погодження проекту забудови становить один місяць.
7. Проект забудови підлягає комплексній державній експертизі, яка проводиться після проведення громадського обговорення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
8. Проект забудови затверджується замовником (забудовником) на підставі позитивного висновку комплексної державної експертизи.
9. В разі, якщо проект забудови розробляється за кошти замовника (забудовника), вартість розроблення проекту враховується під час визначення обсягів пайових внесків замовника (забудовника) на розвиток інфраструктури.
10. Проект організації будівництва є основою для визначення черговості освоєння будівельних майданчиків та виконання будівельно-монтажних робіт із спорудження окремих будинків на території мікрорайону, кварталу.
Стаття 51. Реалізація проекту забудови території
1. Реалізація проекту забудови забезпечується замовником (забудовником). Відповідно до проекту забудови розробляються будівельні проекти окремих будівель і споруд, виконується інженерна підготовка території, здійснюється проектування та будівництво інженерної інфраструктури, місцевих проїздів, систем дренажу та відведення дощових вод, озеленення та благоустрій території. Реалізація проекту забудови території мікрорайону (кварталу) може забезпечуватися безпосередньо замовником (забудовником) або шляхом передачі забудовником права на забудову окремих містобудівних пускових комплексів або окремих будинків і споруд іншим підрядним організаціям відповідно до затвердженого проекту забудови.
2. У разі відсутності місцевих правил забудови відповідно до проекту забудови повинні бути розроблені чи деталізовані містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок, які затверджуються відповідною місцевою радою.
Стаття 52. Проект розподілу території
1. Проект розподілу території — це містобудівна документація, яка розробляється у складі проекту забудови або окремо для мікрорайону (кварталу), його частини для розмежування території на окремі земельні ділянки.
2. Проектом розподілу території визначаються площі та межі:
1) прибудинкових територій існуючих і запроектованих житлових будинків;
2) територій, на яких розміщуються громадські споруди та інші об’єкти будівництва;
3) об’єктів благоустрою та озеленення;
4) територій загального користування;
5) території, на яких встановлюються, планувальні обмеження.
3. У складі прибудинкової території кожного окремого житлового будинку визначаються об’єкти благоустрою, необхідні для обслуговування мешканців такого будинку, згідно з вимогами державних будівельних норм. У разі наявності спортивних, ігрових та інших майданчиків, розрахованих на обслуговування мешканців декількох житлових будинків, та неможливості їх розподілу між окремими житловими будинками зазначені об’єкти включають до складу озеленених територій загального користування або території спільного використання в межах території мікрорайону (кварталу), його частини.
4. На певні ділянки прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку можуть встановлюватися земельні сервітути в порядку, встановленому земельним законодавством.
5. Розмір і площа ділянок, які є об’єктами сервітуту, об’єктів загального та спільного користування визначають відповідно до проекту забудови, детального плану території на підставі державних будівельних норм.
6. Проект розподілу території включає графічні та текстові матеріали.
У графічних матеріалах проекту розподілу території мікрорайону (кварталу), його частини зазначається існуючий стан використання територій та план розподілу території на окремі земельні ділянки.
7. Проект розподілу території розробляється на основі топографо-геодезичної зйомки та інформації з державного земельного кадастру.
8. Основні положення затвердженого проекту розподілу території є загальнодоступними для ознайомлення. Загальна доступність матеріалів проекту розподілу території забезпечується шляхом розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, його виконавчого органу відповідної (розсекреченої) електронної копії матеріалів проекту розподілу території, яка розробляється у складі документації проектною організацією — розробником проекту розподілу території.
Стаття 53. Організація розроблення, погодження і затвердження проекту розподілу території
1. Рішення про розроблення та затвердження проекту розподілу території, як окремого документу територіального планування, приймаються відповідними радами.
2. Замовником проекту розподілу території можуть бути відповідні органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, об’єднання власників квартир багатоквартирних житлових будинків, власники земельних ділянок та об’єктів нерухомого майна, експлуатуючі та балансоутримуючі організації, інвестори (замовники) реконструкції чи нового будівництва.
3. Проект розподілу території погоджується з відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури, територіальними органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, власниками земельних ділянок та об’єктів нерухомого майна, об’єднаннями співвласників квартир багатоквартирних житлових будинків, експлуатуючими та балансоутримуючими організаціями у разі відсутності об’єднань співвласників, особами, інтереси яких пов’язані із встановленням технічних та громадських сервітутів, створенням умов для експлуатації відповідних об’єктів.
4. Склад, зміст та порядок розроблення, погодження і затвердження проекту розподілу території визначається державними будівельними нормами.
Стаття 54. Порядок реалізації проекту розподілу території
1. Проект розподілу території враховуються під час визначення меж земельних ділянок існуючих і запроектованих багатоквартирних житлових будинків та споруд, розроблення відповідної документації із землеустрою, встановлення містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.
2. На підставі проекту розподілу території за ініціативою власників та користувачів земельних ділянок і об’єктів нерухомого майна, об’єднань співвласників квартир багатоквартирних житлових будинків, балансоутримуючих організацій, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування розробляються проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Стаття 55. Внесення змін до містобудівної документації
1. Рішення щодо внесення викликаних суттєвими змінами (процесами) демографічного, економічного, екологічного, територіального або інвестиційного характеру на основі результатів аналізу пропозицій заінтересованих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих юридичних та фізичних осіб, громадських організацій змін до документації регіонального планування, містобудівної документації до закінчення строку її дії приймається органом, який її затвердив, за поданням місцевого спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури.
2. Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури, який забезпечив розроблення відповідної містобудівної документації, здійснює контроль за її реалізацією, проводить моніторинг соціальних та економічних умов, відповідно до яких розроблена містобудівна документація, розглядає пропозиції інвесторів стосовно забудови територій.
У разі внесення змін до містобудівної документації, в тому числі прийняття нормативно-правових актів міжнародного, державного, регіонального та місцевого рівня, необхідності розв’язання відповідних завдань планувального характеру, виникнення надзвичайних обставин, пов’язаних із суспільною необхідністю або суспільними потребами, наявності звернень заінтересованих інвесторів відповідна рада приймає рішення про підготовку та внесення відповідних змін до містобудівної документації.
3. Склад та зміст текстових і графічних матеріалів, порядок внесення змін до містобудівної документації визначаються державними будівельними нормами. Громадське обговорення запропонованих змін до містобудівної документації проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
4. Підставою для внесення змін до містобудівної документації є позитивний висновок державної експертизи та позитивний результат громадського обговорення.
5. У разі відсутності позитивного висновку державної експертизи та позитивного результату громадського обговорення питання щодо внесення змін до містобудівної документації розглядається погоджувальною комісією відповідної місцевої ради за участю заінтересованих осіб, представників громадськості та місцевого спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури.
6. Виконавчий орган місцевої ради та відповідна державна адміністрація забезпечують підготовку пропозицій щодо внесення змін до містобудівної документації та приведення її у відповідність з містобудівною документацією загальнодержавного та регіонального рівнів.
7. Внесення змін до містобудівної документації здійснюється не частіше двох разів на рік. Допускається внесення комплексних змін, що охоплюють декілька районів населеного пункту.
8. Виконавчий орган місцевої ради, відповідна районна, обласна державна адміністрація, зобов’язані своєчасно проводити моніторинг реалізації містобудівної документації та забезпечувати внесення змін.
9. Внесення змін до містобудівної документації здійснюється в порядку, встановленому державними будівельними нормами.
Стаття 56. Зберігання містобудівної документації
1. Затверджена містобудівна документація підлягає зберіганню з урахуванням виконання режимних вимог.
2. Містобудівна документація зберігається у замовника та розробника такої документації, а також:
1) загальнодержавного рівня — у центральному органі виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, уповноваженому органі містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управлінні містобудування та архітектури обласної державної адміністрації (стосовно містобудівної документації, розробленої для відповідних територій);
2) регіонального рівня — в уповноваженому органі містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управлінні містобудування та архітектури обласної державної адміністрації, відділі районної державної адміністрації (стосовно містобудівної документації, розробленої для відповідних територій);
3) місцевого рівня — у спеціально уповноваженому органі містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної міської ради, управлінні містобудування та архітектури міст Києва та Севастополя.
3. Склад, зміст та кількість примірників містобудівної документації, що зберігається, визначаються державними будівельними нормами.
Стаття 57. Вирішення спірних питань під час розроблення та реалізації містобудівної документації
1. Замовник містобудівної документації для території, що відноситься до кількох регіонів чи населених пунктів, визначається на підставі домовленості відповідних органів місцевого самоврядування, яка закріплюється угодою.
2. У разі неможливості досягнення домовленості сторін з цього питання замовник містобудівної документації визначається центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури або відповідним управлінням містобудування та архітектури обласної державної адміністрації.
3. Містобудівна документація, що не відповідає містобудівній документації більш високого територіального рівня, не може бути затверджена без попереднього внесення до документації більш високого територіального рівня відповідних змін.
4. Порядок вирішення спірних питань, що виникають під час реалізації містобудівної документації, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 58. Режим забудови та іншого використання земель для задоволення містобудівних потреб
1. На території населеного пункту відповідною сільською, селищною, міською радою встановлюється режим забудови та іншого використання земель для задоволення містобудівних потреб, який полягає у визначенні умов і обмежень забудови та іншого використання земельної ділянки відповідно до містобудівної документації.
2. Режим забудови та іншого використання земель для містобудівних потреб визначається у містобудівній документації або місцевих правилах забудови та враховується під час розроблення проектної документації на будівництво об’єктів та проектів землеустрою.
3. Режим забудови та іншого використання земель для задоволення містобудівних потреб за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними, обласними державними адміністраціями.
4. Узгодження питання щодо режиму забудови та іншого використання земель для задоволення містобудівних потреб, в якому заінтересовані суміжні територіальні громади (зона спільних інтересів), здійснюється з урахуванням угод та відображається у схемах планування і забудови зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.
5. Установлення режиму забудови та іншого використання земель для задоволення містобудівних потреб не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до вилучення (викупу), надання таких ділянок для провадження запланованої містобудівної діяльності у встановленому законодавством порядку.
ГЛАВА 6
РЕКОНСТРУКЦІЯ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 59. Зміст та заходи з реконструкції територій
1. Реконструкція поділяється на комплексну реконструкцію території та/або реконструкцію окремих будівель і споруд.
2. Комплексна реконструкція території передбачає здійснення заходів із забезпечення раціонального функціонального використання території, знесення, реконструкції, капітального ремонту, нового будівництва будівель і споруд, інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, мережі вулиць, доріг населених пунктів.
Комплексна реконструкція території старої забудови промислового, комунально-складського та іншого призначення може передбачати зміну функціонального призначення зазначеної території та окремих об’єктів згідно з генеральним планом населеного пункту, схемою планування і забудови території.
Під час комплексної реконструкції території здійснюються заходи щодо поліпшення її санітарного та екологічного стану, винесення шкідливих підприємств, забезпечення планування і забудови відповідно до державних норм і правил, місцевих правил забудови.
3. Територія старої забудови, що підлягає реконструкції, визначається у генеральних планах населених пунктів, схемах планування і забудови їх частин або місцевих містобудівних програмах комплексної реконструкції.
4. Комплексна реконструкція території застарілого житлового фонду може передбачати знесення або модернізацію морально зношених і фізично застарілих будинків та споруд, розвиток території, використання територій, які вивільняються, для розміщення об’єктів будівництва за умови розселення мешканців з дотриманням вимог законодавства, державних норм і правил, місцевих правил забудови, містобудівної документації.
5. Органи місцевого самоврядування передбачають заходи з оголошення території комплексної реконструкції у разі, коли стан забудови та використання території:
1) не відповідає вимогам законодавства та державним нормам і правилам щодо забезпечення санітарних та екологічних умов проживання, життєдіяльності, праці, загальної безпеки, зокрема освітлення, інсоляції житла і робочих приміщень, перевищення граничного рівня забруднення повітря, ґрунту, водойм, морально зношених і фізично застарілих будинків і споруд, негативного впливу на оточуюче середовище існуючої забудови виробничого, транспортного та іншого призначення;
2) характеризується неефективним використанням території, незадовільним станом існуючої комунальної інфраструктури та вулично-дорожнього руху, значним містобудівним потенціалом території для забезпечення розвитку населеного пункту.
6. Заходи щодо оголошення території комплексної реконструкції здійснюються в інтересах громадського благополуччя для забезпечення:
1) раціонального функціонального використання території відповідно до соціальних, санітарно-гігієнічних та, економічних вимог;
2) сприяння розвитку економіки населеного пункту, відповідної території;
3) відповідності структури поселень вимогам захисту довкілля, забезпечення здорових умов життя і праці мешканців;
4) збереження, відновлення або розвитку забудованих районів, поліпшення міського і сільського ландшафту, задоволення потреб у збереженні будівель, що мають історичне значення, історичного середовища, пам’яток культурної спадщини.
7. Під час комплексної реконструкції повинне досягатися урегулювання конфліктів між приватними і громадськими інтересами. Знесення будинків і споруд, зелених насаджень, а також відшкодування збитків власникам (користувачам) будинків і споруд, земельних ділянок здійснюється у встановленому законодавством порядку.
8. Реконструкція окремої будівлі полягає у її перебудові для поліпшення умов проживання, експлуатації, зміни кількості житлових квартир чи приміщень нежитлового призначення, корисної або житлової площі тощо і передбачає зміну геометричних розмірів, функціонального призначення, основних техніко-економічних показників.
9. Реконструкція окремих будинків і споруд, у тому числі пов’язана із зміною цільового призначення земельних ділянок, здійснюється власниками або користувачами таких ділянок у встановленому законодавством порядку з урахуванням законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будинків і споруд, які межують з нею або на які поширюється вплив наслідків реконструкції.
Стаття 60. Підготовчі роботи та інженерні вишукування
1. Уповноважений орган містобудування та архітектури Ради міністрів Автономної Республіки Крим, управління містобудування та архітектури обласних, Київської та Севастопольської міських, відділи районних державних адміністрацій, спеціально уповноважені органи містобудування та архітектури виконавчих органів сільських, селищних, міських рад забезпечують організаційні, підготовчі роботи та інженерні вишукування для проведення комплексної реконструкції, які включають:
1) підготовче дослідження;
2) визначення території комплексної реконструкції;
3) визначення мети реконструкції;
4) заходи з планування території та урегулювання земельних і майнових питань відповідно до завдань реконструкції;
5) громадське обговорення намірів реконструкції;
6) підготовку і прогнозування соціальних, економічних, екологічних і техногенних наслідків реконструкції;
7) перелік спеціальних заходів, у тому числі щодо перенесення необхідних інженерних споруд та мереж, інженерного забезпечення будівель та новобудов, зміни організації руху транспорту та пішоходів, розміщення зупинок громадського транспорту та транспортних маршрутів, інших заходів, які здійснюються для цілей громадського порядку, та організаційних заходів, які повинні бути здійснені для офіційного визначення території комплексної реконструкції.
Підготовчі роботи можуть не проводитись, якщо обсяг документації достатній для виконання будівельних робіт.
2. Забудовник забезпечує проведення інженерних вишукувань на ділянці будівництва, які включають роботи з обстеження ділянки для будівництва стартового житлового будинку або іншої ділянки першої черги реконструкції території, ділянок і будівель, розташованих поруч з ділянкою будівництва, підземних і надземних комунікацій та споруд інженерного забезпечення існуючих будинків, топогеодезичну зйомку, інженерно-геологічні вишукування.
3. Порядок проведення, склад і зміст, вимоги до оформлення результатів інженерних вишукувань визначаються відповідними державними будівельними нормами, інструкціями з виконання топогеодезичних і інженерно-геологічних робіт.
На основі проведених інженерних вишукувань затверджуються заходи щодо запобігання негативному впливу будівництва на навколишнє природне середовище, поруч розташовані будинки та споруди.
Стаття 61. Порядок планування робіт з комплексної реконструкції територій
1. Територія, на якій здійснюється комплексна реконструкція, заміна житлового фонду, винесення або ліквідація підприємств, зміна цільового призначення земельних ділянок, визначаються відповідно до генеральних планів населених пунктів, схем планування і забудови територій, місцевих містобудівних програм комплексної реконструкції, детальних планів територій.
2. Для планування робіт з комплексної реконструкції промислових, комунально-складських територій, об’єктів зовнішнього транспорту і спеціального призначення складається програма комплексної реконструкції зазначених територій, узгоджуються плани комплексної реконструкції з власниками підприємств, об’єктів нерухомого майна та земельних ділянок.
3. Юридичні особи, які є власниками об’єктів нерухомого майна на території комплексної реконструкції, проводять підготовчі роботи та реконструкцію зазначених майнових комплексів відповідно до затверджених програм комплексної реконструкції.
4. Під час проведення підготовчих робіт розробляється техніко-економічне обґрунтування винесення підприємств, визначаються майданчики для розміщення зазначених підприємств відповідно до затвердженої містобудівної документації, плануються заходи з поліпшення стану навколишнього природного середовища, визначається розмір витрат, пов’язаних з відшкодуванням збитків, та джерела їх покриття.
5. Земельні та майнові питання вирішуються в порядку, встановленому законодавством. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують планування робіт з комплексної реконструкції території застарілого житлового фонду відповідно до Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду».
Стаття 62. Розроблення містобудівної документації, інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду
1. Інвестиційні проекти комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду розробляються згідно з детальним планом (проектом забудови) району комплексної реконструкції, погодженим і затвердженим в установленому порядку.
2. У детальному плані (проекті забудови) району комплексної реконструкції зазначається:
1) площа території, в межах якої має здійснюватися реконструкція та заміна застарілого житлового фонду;
2) обсяг застарілого та такого, що прирівнюється до нього, житлового фонду, який підлягає реконструкції та заміні;
3) технічний стан житлового фонду;
4) обсяг і стан нежитлового та такого, що прирівнюється до нього, фонду;
5) планувальна структура кварталу (мікрорайону);
6) щільність нової забудови, обсяг житла, що вилучається та (або) надається мешканцям застарілого житлового фонду під час переселення, а також запланований для комерційної реалізації;
7) орієнтовна вартість;
8) черговість, строки виконання робіт з урахуванням завдань комплексної забудови.
3. Склад і зміст інвестиційних проектів комплексної реконструкції, порядок їх розроблення, погодження і затвердження визначається законом.
Стаття 63. Компенсація власникам (наймачам) житлових (нежитлових) приміщень, земельних ділянок та іншого майна, що відчужено під час комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду
1. Реалізація інвестиційних проектів комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду здійснюється за умови попереднього і повного відшкодування втрат власникам приміщень шляхом надання за їх згодою іншого житла або грошової компенсації.
2. Порядок та умови компенсації власникам (наймачам) житлових (нежитлових) приміщень, земельних ділянок та іншого майна, що відчужено під час комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів), визначається законом.
Стаття 64. Особливості реконструкції територій історичних ареалів населених місць
1. Реконструкція територій історичних ареалів населених місць, їх окремих частин повинна здійснюватися з урахуванням вимог законодавства про охорону культурної спадщини, містобудівного законодавства та державних будівельних норм.
Основою для прийняття рішень щодо реконструкції зазначених територій є історико-архітектурний опорний план, який визначає культурну спадщину населеного місця та історико-культурну цінність його території.
2. Історико-архітектурний опорний план та затверджені в установленому порядку межі історичних ареалів населених місць та зони охорони пам’яток культурної спадщини є основними вихідними матеріалами для проектування.
3. Пріоритетним напрямом містобудівної діяльності в межах історичних ареалів населених місць є збереження традиційного характеру середовища, забезпечення охорони та раціонального використання об’єктів культурної спадщини, максимального збереження цінного історичного середовища та придатного для використання житлового фонду, вдосконалення планувальної структури та мережі вулиць, системи культурно-побутового обслуговування, озеленення територій, упорядкування та інженерного забезпечення.
4. Реконструкція житлової забудови в межах історичного ареалу населеного місця здійснюється з урахуванням результатів інвентаризації, оцінки її культурної цінності, зношення будинків.
5. Обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць, визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
6. Комплексна реконструкція територій історичних ареалів населених місць передбачає:
1) консервацію, реставрацію, пристосування, реабілітацію, відтворення об’єктів культурної спадщини та будівель, які мають архітектурну та історико-культурну цінність;
2) відновлення, модернізацію, ремонт, реконструкцію житлового фонду та санацію існуючої забудови з вибірковим новим будівництвом.
7. Нове будівництво повинно регламентуватися існуючими композиційними прийомами забудови, масштабом, у тому числі висотою та довжиною будівель, будівельними матеріалами, кольоровими та стильовими характеристиками.
8. У межах історико-культурних заповідників та їх зон охорони можуть проводитися види робіт, що не мають негативного впливу на стан існуючих об’єктів культурної спадщини, за проектами, погодженими і затвердженими в установленому порядку.
Стаття 65. Охорона існуючих будівель і споруд під час проектування реконструкції територій
1. Під час проектування реконструкції територій передбачаються заходи із забезпечення охорони розташованих поруч будинків і споруд.
Поруч розташованими будинками і спорудами вважаються будинки (споруди), розташовані в зоні зміни напружено-деформованого стану ґрунтів основи проектованого будинку, посиленого впливу вібрації від працюючих будівельних машин, впливу нового будинку на експлуатаційні якості існуючого будинку (інсоляція, вентиляція, благоустрій, інженерне забезпечення, захист від ґрунтових вод тощо).
2. У будівельному проекті, в тому числі у проекті організації будівництва, забудовник зобов’язаний розробити заходи щодо запобігання деформації будинків і споруд існуючої забудови під час комплексної реконструкції територій, а також забезпечення нормативних або раніше діючих умов експлуатації цих будинків і споруд. Такі заходи погоджуються з відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури, житлово-комунального господарства, організаціями, що експлуатують зазначені будинки, об’єднаннями співвласників багатоквартирних будинків та власниками нежитлових приміщень.
3. Вихідні дані для проектування будинків, що розташовуються поруч з існуючими, повинні включати матеріали, що характеризують існуючі будинки (технічна інвентаризація, проектна документація, обмірювальні креслення, акти обстежень поруч розташованих будинків).
4. В акті обстеження технічного стану існуючого поруч розташованого будинку (споруди) зазначаються:
1) технічний стан несучих та огороджувальних конструкцій (стін, колон, елементів перекриття, фасадів, покрівлі тощо) з виявленням та фіксуванням (фотографуванням, нумеруванням, протоколюванням та визначенням величини розкриття тріщин тощо) деформації в конструкціях;
2) наявність і технічний стан інженерних мереж (внутрішньобудинкових, зовнішніх);
3) результати огляду підвалів і підземних споруд;
4) комплексна оцінка санітарно-гігієнічних умов ділянки (інженерія, аерація, шумовий режим, вібраційні впливи, шкідливі викиди, підтоплення територій тощо).
5. Охороні, обліку та збереженню під час реконструкції підлягають об’єкти культурної спадщини та забудови традиційного характеру (будівлі і споруди, їх ансамблі та комплекси, які мають художню цінність для ландшафту).
6. Охорона існуючих будівель і споруд під час реконструкції територій історичних ареалів населених місць здійснюється відповідно до вимог законодавства про охорону культурної спадщини та цього Кодексу.
Стаття 66. Зміна функціонального використання існуючих будівель і споруд
1. Зміна функціонального призначення будівель і споруд з проведенням реконструкції здійснюється на підставі рішення виконавчого органу міської, селищної, сільської ради, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації.
2. Порядок здійснення реконструкції окремої будівлі, споруди визначається місцевими правилами забудови.
3. Зміна цільового призначення земельних ділянок проводиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
4. Проектна документація на реконструкцію об’єктів підлягає державній експертизі у встановленому законодавством порядку.
5. У разі збільшення обсягу споживання ресурсів забудовнику надаються технічні умови інженерного забезпечення тих організацій, які експлуатують інженерні мережі.
РОЗДІЛ III
ЗАБУДОВА ТЕРИТОРІЙ
ГЛАВА 7
ПРАВИЛА ЗАБУДОВИ ТА
МІСТОБУДІВНЕ ЗОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 67. Регіональні правила забудови
1. Регіональні правила забудови розробляються на основі типових регіональних правил забудови, затверджених центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
2. Регіональні правила забудови після їх погодження з центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини, транспорту та зв’язку, територіальними органами виконавчої влади земельних ресурсів, природоохоронними, санітарно-епідеміологічними органами затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами. Затверджені регіональні правила забудови підлягають оприлюдненню через регіональні засоби масової інформації.
3. Регіональні правила забудови є обов’язковими до виконання для суб’єктів містобудування на території відповідного регіону, крім населених пунктів, для яких рішенням сільських, селищних, міських рад затверджені місцеві правила забудови таких населених пунктів відповідно до цього Кодексу.
Стаття 68. Склад та зміст регіональних правил забудови
1. Регіональні правила забудови складаються з текстової частини та додатків.
2. У текстовій частині правил відповідно до законодавства та нормативно-правових актів, державних норм встановлюється порядок:
1) розроблення, погодження, проведення експертизи, затвердження проектної документації, місцевих правил забудови;
2) проведення громадського обговорення щодо документації районного планування, містобудівної документації та місцевих правил забудови;
3) будівництва об’єктів архітектури та реконструкції будинків, вбудовано-прибудованих приміщень, горищ, мансард;
4) підготовки та надання вихідних даних для проектування;
5) оформлення документів для індивідуальних забудовників;
6) виконання топографо-геодезичних та інженерно-геологічних пошукових робіт;
7) отримання дозволу на виконання будівельних робіт;
8) прийняття в експлуатацію об’єктів будівництва;
9) надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки;
10) вирішення інших процедурних питань.
3. У додатках наводяться форми заяв, звернень громадян тощо.
Стаття 69. Порядок реалізації регіональних правил забудови
1. Реалізація та дотримання регіональних правил забудови суб’єктами діяльності у сфері територіального планування та забудови територій забезпечується спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Конституцією України, цим Кодексом, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про пожежну безпеку», «Про правові засади цивільного захисту», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про страховий фонд документації України», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про екологічну експертизу», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про благоустрій населених пунктів», «Про охорону культурної спадщини», Земельним кодексом України, Повітряним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, державними нормами і правилами.
2. Зміни до правил забудови вносяться рішенням відповідних рад у разі:
1) внесення змін до законодавства, інших нормативно-правових актів, державних стандартів, норм і правил;
2) коригуванні документації районного планування, містобудівної документації.
3. Спеціально уповноважені органи містобудування та архітектури забезпечують виконання і проведення моніторингу дотримання регіональних правил.
4. Затвердження регіональних правил забудови проводиться раз на п’ять років.
Стаття 70. Місцеві правила забудови
1. Місцевими правилами забудови відповідно до законодавства, нормативно-правових актів та державних норм встановлюється порядок:
1) вирішення питань щодо розташування об’єктів будівництва;
2) надання вихідних даних для проектування об’єктів будівництва;
3) надання дозволу на виконання будівельних робіт;
4) прийняття закінчених будівництвом об’єктів в експлуатацію;
5) режим забудови та іншого використання земель для задоволення містобудівних потреб тощо.
2. Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, обласних центрів, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення. За рішенням відповідних рад місцеві правила забудови можуть розроблятися для сіл, селищ, міст районного значення.
3. Місцеві правила забудови розробляються організаціями, які мають відповідні ліцензії, та затверджуються місцевими радами на пленарних засіданнях.
4. Для врахування громадських та приватних інтересів місцеві правила забудови та план зонування оприлюднюються через засоби масової інформації в процесі їх розроблення та після їх затвердження.
5. Відповідно до завдання на проектування місцеві правила забудови можуть розроблятися як на всю територію населеного пункту, так і на окремі його частини (функціональні зони, історичні, інвестиційно привабливі тощо).
6. Для історичних місць на основі матеріалів історико-архітектурних опорних планів меж історичних ареалів та науково-проектної документації розробляються більш детальні правила забудови, в яких визначаються межі та спеціальний режим використання території в межах охоронних зон пам’яток, вимоги до архітектурно-стилістичних, планувальних, об’ємно-просторових рішень щодо об’єктів реконструкції та нового будівництва.
Стаття 71. Розроблення місцевих правил забудови
1. Місцеві правила забудови розробляються на основі генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації.
2. Місцеві правила забудови складаються з текстової та графічної (схеми планувальних обмежень і плану зонування) частин.
3. Склад та зміст текстової частини місцевих правил забудови, масштаб плану зонування та окремих креслень визначаються відповідно до завдання на проектування, яке враховує містобудівні особливості населеного пункту, необхідність деталізації місцевих правил для окремих його частин (функціональних зон, історичних, інвестиційно привабливих, проблемних тощо).
4. У текстовій частині місцевих правил забудови зазначаються:
1) перелік функціональних зон, визначених на плані зонування;
2) перелік органів, що забезпечують реалізацію місцевих правил забудови та їх компетенція;
3) режими забудови та іншого використання території міста, відповідно до схеми планувальних обмежень;
4) процедура регулювання забудови та землекористування на основі плану зонування;
5) переважні і допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок;
6) процедура внесення змін та доповнень до місцевих правил забудови;
7) механізм вирішення питання щодо розташування та надання дозволу на будівництво об’єктів архітектури;
8) порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, прийняття об’єктів в експлуатацію;
9) порядок надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки;
10) процедура погодження відхилень від правил;
11) порядок здійснення контролю за провадженням містобудівної діяльності;
12) інші процедурні питання.
5. Порядок видачі місцевими органами документів дозвільного характеру встановлюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності та іншого законодавства».
6. Процедури, зазначені у місцевих правилах забудови, повинні відповідати регіональним правилам забудови та законодавству України.
7. Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, зокрема:
1) гранично допустимий рівень поверховості та щільності забудови;
2) мінімальні відступи будинків і споруд від червоних ліній, ліній регулювання забудови, меж суміжних ділянок;
3) вимоги до впорядкування доріг, під’їздів до території забудови від існуючої мережі доріг загального користування, будинків і споруд, місць паркування транспортних засобів;
4) вимоги до забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури;
5) вимоги до озеленення та впорядкування територій;
6) вимоги до утримання будинків і споруд;
7) перелік обмежень використання земельних ділянок (містобудівних, інженерних, санітарно-гігієнічних, санітарно-епідеміологічних, природоохоронних, історико-культурних);
8) інші вимоги.
8. У додатках до місцевих правил забудови подаються форми звернень та заяв, витяги із законів України, інших нормативно-правових актів.
9. Графічна частина місцевих правил забудови складається з плану зонування, схеми планувальних обмежень та інших схем, визначених завданням на проектування.
10. На схемі планувальних обмежень з урахуванням результатів аналізу природних умов, екологічного стану, планувальної організації території та її функціонального використання зазначаються вид та межі розповсюдження планувальних обмежень.
11. На плані зонування відповідно до генерального плану населеного пункту, зазначається поділ території населеного пункту на територіально-планувальні зони, відповідно до яких встановлюються допустимі та переважні види використання земельних ділянок. На плані зонування не допускається відображення грифованих топогеодезичних елементів, які можуть перешкоджати вільному доступу населення до цього креслення.
12. Під час розроблення землевпорядної документації враховуються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, режими забудови території, що визначені місцевими правилами забудови.
Стаття 72. Види та склад функціональних зон, містобудівні вимоги і обмеження щодо забудови територій в межах зон
1. За результатами аналізу існуючої забудови міста, селища, села, а також перспектив функціонального використання та планувального розвитку, передбачених затвердженою містобудівною документацією, на території населеного пункту виділяються відповідні територіально-планувальні елементи — зони.
2. Єдині умови і обмеження забудови, які діють у межах зон, визначених планом зонування, розповсюджуються рівномірно на всі розміщені в одній зоні земельні ділянки, інші об’єкти нерухомості незалежно від форми власності.
Зони, відносно яких встановлюється перелік переважних та допустимих видів використання земельних ділянок та єдині умови і обмеження, зазначаються на плані зонування.
3. До переважних видів забудови та використання земельних ділянок у межах окремих зон відносяться види забудови та використання територій, які визначені затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні за умови дотримання будівельних норм та стандартів безпеки, та не можуть бути заборонені.
4. Супутні (по відношенню до переважних) види забудови та використання земельної ділянки — споруди та комунікації інженерно-технічної, транспортної та соціальної інфраструктури, без яких функціонування об’єктів переважних видів забудови неможливе або недопустиме.
5. До допустимих видів забудови та використання земельних ділянок у межах окремих зон відносяться види забудови та використання, які відповідають державним та регіональним будівельним нормам, але не передбачені містобудівною документацією, для яких необхідне отримання спеціальних узгоджень або дозволів (спеціальних зональних погоджень), зокрема шляхом громадського обговорення із залученням громадськості.
6. На основі затвердженої містобудівної документації в межах території населеного пункту встановлюються такі зони:
1) зони громадсько-ділової та комерційної діяльності, де розміщуються об’єкти:
а) громадського, ділового і комерційного призначення загальноміського та районного значення;
2) житлові зони, де розміщуються об’єкти:
а) багатоповерхової житлової забудови;
б) середньоповерхової житлової забудови;
в) малоповерхової житлової забудови;
г) котеджної (садибної, дачної) забудови;
ґ) змішаної забудови.
3) виробничі зони, де розміщуються промислово-виробничі об’єкти:
а) з екологічними обмеженнями;
б) які не мають екологічних обмежень;
в) малого та середнього бізнесу;
г) сільськогосподарських підприємств;
4) зони невиробничої діяльності, де розміщуються:
а) лікувально-профілактичні заклади;
б) об’єкти наукового обслуговування та підготовки кадрів для наукових закладів та спеціальних навчальних закладів, загальноосвітніх і вищих навчальних закладів, проектних організацій;
в) спортивні комплекси загальноміського та районного значення;
г) соціальні заклади;
5) зони спеціального призначення, де розміщуються:
а) об’єкти оборони;
б) об’єкти зовнішнього транспорту, зокрема повітряного;
в) кладовища;
г) зони в межах червоних ліній мережі вулиць та доріг;
6) комунально-складські зони, де розміщуються:
а) об’єкти комунального господарства, пожежні депо;.
Б) склади, баз;
7) зони рекреації, які включають:
а) міські ліси;
б) лісопарки;
в) міські парки, сквери, бульвари, набережні;
г) зелені насадження спеціального призначення;
8) зони перспективної забудови.
7. Для історичних населених місць визначаються зони, щодо яких встановлюється спеціальний режим використання відповідно до законодавства про охорону культурної спадщини:
1) історичні ареали історичних населених місць;
2) землі історико-культурного призначення;
3) зони охорони пам’яток культурної спадщини.
8. Для міст та інших населених пунктів, у тому числі курортів, можуть визначатися інші зони з урахуванням специфіки таких населених пунктів.
Стаття 73. Порядок реалізації місцевих правил забудови
1. Реалізація та дотримання місцевих правил забудови суб’єктами містобудівної діяльності забезпечується відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури у порядку, встановленому Конституцією України, цим Кодексом, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про пожежну безпеку», «Про правові засади цивільного захисту», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про страховий фонд документації України», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про екологічну експертизу», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону культурної спадщини», Земельним кодексом України, Повітряним кодексом України іншими нормативно-правовими актами, державними нормами і правилами.
2. При спеціально уповноважених органах містобудування та архітектури для реалізації та проведення моніторингу реалізації місцевих правил утворюється планувальна рада, яка:
1) організує підготовку пропозицій щодо внесення змін та доповнень до місцевих правил, а також проектів місцевих нормативно-правових актів та інших документів, пов’язаних з реалізацією місцевих правил;
2) розглядає заявки на отримання спеціальних зональних погоджень на допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок та зміну видів використання нерухомості, що дозволені у відповідних зонах за процедурою спеціальних погоджень, на отримання необхідних погоджень на відхилення від вимог місцевих правил;
3) готує пропозиції щодо досудового врегулювання суперечок у зв’язку дотриманням місцевих правил;
4) розглядає містобудівну документацію та інші питання, які регулюються місцевими правилами.
3. Засідання планувальної ради відкриті для всіх громадян і представників засобів масової інформації. Персональний склад і порядок роботи планувальної ради затверджується рішенням міської ради.
4. Відповідно до посади до складу планувальної ради можуть входити керівники (або їх заступники) структурних підрозділів виконавчих органів відповідних рад, представники органів земельних ресурсів, охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних, депутати місцевих рад за їх згодою, особи, які представляють громадські та особисті інтереси громадян, власників нерухомості, комерційних та інших організацій.
5. Зміни до місцевих правил вносяться рішенням відповідних місцевих рад на основі рекомендацій планувальної ради у разі внесення змін до:
1) законодавства, інших нормативних актів, державних стандартів, норм і правил;
2) генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації;
3) регіональних правил.
Стаття 74. Дотримання регіональних та місцевих правил забудови
1. Суб’єкти діяльності у сфері територіального планування і забудови територій зобов’язані дотримуватися регіональних та місцевих правил забудови.
2. Фізичні та юридичні особи мають право одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію про переважні і допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови і обмеження забудови земельної ділянки.
Інформація про переважні і допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови і обмеження забудови земельної ділянки надаються без згоди власника або користувача цієї земельної ділянки.
Строк надання такої інформації встановлюється місцевими правилами забудови і не може перевищувати двох календарних тижнів.
ГЛАВА 8
ЗАБУДОВА ТЕРИТОРІЙ
Стаття 75. Порядок планування робіт із забудови територій
1. Території, де повинна здійснюватися забудова, визначаються на підставі генеральних планів населених пунктів, а за межами населених пунктів — на підставі схем планування і забудови територій. Обмеження речових прав на об’єкти нерухомого майна, що розташовуються на території комплексної забудови кварталів (мікрорайонів), підлягають державній реєстрації відповідно до закону.
Зазначені території включаються до місцевих програм розроблення містобудівної документації з визначенням строків та джерел фінансування розроблення детальних планів, проектів забудови відповідної території. Склад і зміст детальних планів та проектів забудови встановлюються державними будівельними нормами.
Стаття 76. Здійснення комплексної забудови територій
1. Комплексна забудова територій є засобом її упорядкування шляхом забезпечення громадських і приватних інтересів, спрямованих на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, об’єктів соціальної сфери, житлових будинків, благоустрою території, інших об’єктів будівництва.
Комплексна забудова території може здійснюватися шляхом комплексної реконструкції мікрорайонів (кварталів) застарілого житлового фонду із залученням одного або кількох інвесторів.
2. Рішення щодо організації комплексної забудови території у визначених межах приймаються відповідними місцевими радами на підставі технічного, економічного та планувального обґрунтування.
3. Функції замовника будівництва виконавчий орган відповідної місцевої ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації виконують безпосередньо або делегують їх на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підрядній організації) або іншому забудовникові у порядку, встановленому законодавством.
4. Рішення органів місцевого самоврядування щодо організації комплексної забудови території для розташування об’єктів будівництва загальнодержавного значення (морських портів, аеропортів, терміналів, комплексів забезпечення виконання владних функцій тощо) приймаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
5. Розмір коштів інвесторів, що залучаються на пайових засадах для розвитку території комплексної забудови, визначається договорами між замовником та інвестором, що укладаються на підставі проектної документації.
6. Майнові права на збудовані об’єкти визначаються договорами між замовником та інвестором у встановленому законом порядку.
7. Регулювання земельних відносин під час комплексної забудови здійснюється відповідно до земельного законодавства.
8. Проектування, будівництво, приймання в експлуатацію закінчених будівництвом окремих будинків і споруд на території комплексної забудови здійснюється відповідно до укладених договорів між замовником та інвестором у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 77. Забудова територій
1. Забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об’єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об’єктів будівництва, розширення та технічного переоснащення підприємств. Розміщення об’єктів будівництва на території населених пунктів та за їх межами здійснюється відповідними сільськими, селищними, міськими радами або органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень шляхом надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки або шляхом надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки у випадках та порядку, передбачених статтями 80, 81 цього Кодексу.
За відсутності місцевих правил забудови та у разі здійснення забудови за межами населених пунктів містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок, у тому числі передбачених для продажу на земельних торгах, встановлюються рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або органом виконавчої влади на підставі рішень схеми планування і забудови території, іншої містобудівної документації, яка підлягає громадському обговоренню.
Перелік об’єктів для проектування яких отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки не є обов’язковим визначає центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Суб’єкти містобудування зобов’язані додержуватися містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, вимог будівельного паспорта забудови земельної ділянки під час проектування і здійснення будівництва об’єкта.
Відповідні сільські, селищні, міські ради або органи виконавчої влади вживають заходів для організації комплексної забудови територій відповідно до вимог статті 76 цього Кодексу.
2. Будівництво об’єктів здійснюється суб’єктами господарської діяльності, які мають відповідну ліцензію, згідно з вимогами законодавства та відповідно до затвердженої проектної документації.
3. В разі необхідності знесення існуючих будинків і споруд, зелених насаджень, зняття верхнього родючого (потенційно родючого) шару ґрунту відшкодування збитків власникам (користувачам) будинків і споруд, земельних ділянок здійснюються у встановленому законом порядку.
Забудова та облаштування окремої земельної ділянки, будівництво на ній будинків і споруд власниками або користувачами здійснюється з урахуванням законних інтересів інших власників або користувачів земельних ділянок, будинків і споруд.
Стаття 78. Вибір місця розміщення об’єктів будівництва
1. Вибір місця розміщення об’єктів будівництва здійснюється відповідно до земельного законодавства, затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови.
2. Вимоги щодо використання земельних ділянок визначаються виходячи з єдиних умов і обмежень забудови земельних ділянок, встановлених місцевими правилами забудови та відображених на плані зонування. У разі відсутності місцевих правил забудови містобудівні умови та обмеження забудови земельних ділянок встановлюються на підставі містобудівної документації.
Стаття 79. Порядок вирішення питань забудови земельної ділянки
1. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки або будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
2. Замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви (клопотання) можуть додаватися передпроектні матеріали.
3. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки місцевим правилам забудови населеного пункту, містобудівній документації.
4. У разі коли зазначені в заяві (клопотанні) наміри належать до переважного чи допустимих видів забудови відповідної території, орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявнику містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, встановлені місцевими правилами забудови населеного пункту, або, у випадках, визначених статтями 80, 81 цього Кодексу, будівельний паспорт забудови земельної ділянки.
5. У разі коли наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації та видам використання території, встановленим місцевими правилами забудови, державними нормами, орган місцевого самоврядування протягом місяця з дня реєстрації заяви (клопотання) видає заявникові висновок щодо такої невідповідності та рекомендації стосовно можливої зміни намірів забудови земельної ділянки.
6. За відсутності місцевих правил забудови або за наявності наміру забудови земельної ділянки за межами населеного пункту відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня реєстрації заяви (клопотання) надає заявникові дозвіл на розроблення проекту забудови щодо розміщення об’єкта.
7. У разі коли органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування мають намір забудови з власної ініціативи або з урахуванням пропозицій щодо намірів забудови вільних від забудови територій, внесених фізичними чи юридичними особами, вони вправі доручити відповідному органу земельних ресурсів і спеціально уповноваженому органу містобудування та архітектури внести пропозиції щодо добору земельних ділянок відповідно до земельного законодавства.
У разі наміру будівництва з ініціативи органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за межами населених пунктів та за відсутності місцевих правил забудови такі органи можуть доручити відповідному спеціально уповноваженому органу містобудування і архітектури виконувати функції замовника з розроблення схеми планування і забудови території, іншої містобудівної документації, що підлягає громадському обговоренню.
8. Замовник, який має наміри забудови, що не відповідають містобудівним умовам і обмеженням, встановленим для земельної ділянки, що перебуває у його власності або користуванні, може звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з додатковими пропозиціями та обґрунтуваннями таких намірів.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у п’ятиденний строк з дня реєстрації такого звернення надсилає його разом з матеріалами обґрунтувань на розгляд відповідного спеціально уповноваженому органу містобудування та архітектури, який за участю органів земельних ресурсів, охорони культурної спадщини, охорони навколишнього природного середовища, державного санітарно-епідеміологічного нагляду, державного пожежного нагляду подає у двотижневий строк до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування висновок, який містить пропозиції щодо доцільності (недоцільності) внесення змін до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, місцевих правил забудови, містобудівної документації. У разі розгляду пропозицій щодо будівництва екологічно небезпечних об’єктів, комплексів будинків і споруд різного призначення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування може бути продовжено строк підготовки такого висновку, але не більш як на два тижні.
На підставі зазначених у висновку пропозицій орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає у двотижневий строк рішення про відмову у внесенні змін до містобудівної документації, місцевих правил забудови або про надання згоди на розроблення проекту забудови щодо розміщення об’єкта із застосуванням процедури проведення громадського обговорення.
9. За результатами громадського обговорення проекту забудови та на підставі пропозицій стосовно внесення змін до містобудівної документації, місцевих правил забудови, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає відповідне рішення.
10. Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки або будівельний паспорт забудови земельної ділянки, отримані відповідно до частини четвертої цієї статті або затверджені рішенням відповідної місцевої ради, є підставою для отримання інших вихідних даних (технічних умов).
11. У разі прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про передачу (надання) земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта будівництва в порядку, встановленому земельним законодавством, зазначене рішення одночасно дає право на отримання вихідних даних на проектування, виконання проектно-вишукувальних робіт або отримання будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
12. Прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про передачу (надання) земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта будівництва може бути здійснено одночасно із затвердженням проекту забудови щодо розміщення об’єкта будівництва.
13. Підставою для розроблення проекту забудови щодо розміщення об’єкта будівництва у випадках, передбачених частинами шостою та сьомою цієї статті, є дозвіл (доручення Ї у разі підготовки земельної ділянки до аукціону) відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що може бути наданий одночасно з дозволом на розроблення проекту відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності.
14. Розміщення тимчасових споруд та реклами здійснюється в порядку, встановленому законодавством.
15. Вихідні дані, дозвільні документа та затверджений проект будівництва окремого об’єкта передаються особі, за її бажанням, яка набула право на земельну ділянку для подальшої реалізації забудови такої ділянки без зміни її цільового призначення та функціонального використання. Здійснення (продовження) забудови земельної ділянки її новим власником відповідно до затвердженої проектної документації не потребує повторного отримання вихідних даних, перепогодження проекту будівництва та отримання дозвільних документів, якщо така документація була отримана попереднім власником земельної ділянки.
Вартість документів, які передаються, може враховуватися при відчуженні права на земельну ділянку.
16. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки, функціонального призначення об’єкта будівництва, внесення змін до затвердженої проектної документації, які суперечать вихідним даним, проектна документація на будівництво об’єкта оформлюється згідно законодавства.
Стаття 80. Будівельний паспорт забудови земельної ділянки
1. Право на забудову земельної ділянки, призначеної для будівництва і обслуговування індивідуального (садибного) житлового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд, дачних та садових будинків може бути реалізовано її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
2. Будівельний паспорт забудови земельної ділянки складається з текстових, графічних матеріалів та додатку — проекту індивідуального (садибного) житлового, дачного або садового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд.
Будівельним паспортом визначається комплекс містобудівних, архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального будинку та господарських будівель і споруд на конкретній земельній ділянці (поверховість та щільність забудови земельної ділянки, відступи будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, вимоги до планувальних, об’ємно-просторових, конструктивних, технічних та технологічних рішень, облаштування огорожі, під’їздів, заїздів тощо), а також перелік осіб, які надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта будівництва.
3. Будівельний паспорт забудови земельної ділянки розробляється у двох примірниках, один з яких надається замовнику будівництва у місячний строк з дня реєстрації заяви, другий зберігається в органі містобудування та архітектури, що його видав.
4. Надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки здійснюється на безоплатній основі.
5. Відмова у його наданні надається у десятиденний термін в письмовому вигляді з мотивованим обґрунтуванням та рекомендаціями щодо усунення виявлених порушень.
6. Підставами для відмови у наданні будівельного паспорта забудови земельної ділянки є:
а) невідповідність намірів забудови земельної ділянки її цільовому призначенню;
б) неподання документів у повному обсязі, необхідних для виготовлення будівельного паспорта забудови земельної ділянки;
в) виявлення недостовірних даних у поданих документах.
7. Будівельний паспорт забудови земельної ділянки є підставою для початку виконання будівельних робіт по будівництву індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, а також підключення їх до інженерних мереж та споруд в установленому законодавством порядку.
8. Перелік об’єктів, будівництво яких здійснюється відповідно до будівельного паспорта забудови земельної ділянки, а також форма будівельного паспорта забудови земельної ділянки встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Стаття 81. Порядок вирішення питань забудови земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних (садибних) житлових будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, дачних та садових будинків
1. Громадянин, який має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ними особа звертається до відповідного спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури із заявою про надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
У заяві зазначаються наміри забудови земельної ділянки, призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови. До заяви додаються:
а) документ, що посвідчує право власності або користування на земельну ділянку, а у разі його відсутності — рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу у власність або користування земельної ділянки та план земельної ділянки із матеріалів документації із землеустрою;
б) технічний паспорт на будівлі та споруди (у разі їх наявності на земельній ділянці);
в) нотаріально засвідчену письмову згоду співвласників об’єктів нерухомого майна (у разі наявності співвласників);
г) типовий або індивідуальний проект багаторазового застосування індивідуального (садибного) житлового, дачного, садового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд.
4. Типовий або індивідуальний проект багаторазового застосування індивідуального (садибного) житлового, дачного, садового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд громадяни можуть отримати у відповідному спеціально уповноваженому органі містобудування та архітектури на платній основі.
5. Відповідний спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури зобов’язаний запропонувати громадянину — замовнику будівництва вибір не менш як з трьох варіантів типових та/або індивідуальних проектів багаторазового застосування індивідуальних (садибних) житлових, дачних, садових будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд.
Спеціально уповноважені органи містобудування та архітектури створюють місцеві банки даних типових та/або індивідуальних проектів багаторазового застосування індивідуальних (садибних) житлових, дачних, садових будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд та забезпечують їх періодичне поповнення.
Типовий або індивідуальний проект багаторазового застосування індивідуального (садибного) житлового, дачного, садового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд не підлягає погодженню з органами державного нагляду за винятком випадків, передбачених абзацом третім частини 6 цієї статті.
6. Відповідний спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури здійснює на платній основі проектні роботи щодо розміщення (прив’язки) індивідуального (садибного) житлового, дачного або садового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд на конкретній земельній ділянці.
В ході такого проектування, за бажанням замовника будівництва, допускається, без додаткового погодження, вносити часткові зміни до об’ємно-просторового рішення житлового, дачного, садового будинку, господарських будівель і споруд за умови додержання відповідних нормативних вимог. Перелік таких допустимих змін встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Зміни до типових або індивідуальних проектів багаторазового застосування індивідуальних (садибних) житлових, дачних, садових будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, які не входять до переліку допустимих змін, встановлених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, потребують погодження з місцевими органами державного санітарно-епідеміологічного та пожежного нагляду.
7. Для розроблення будівельного паспорта забудови земельної ділянки, прив’язки типових і індивідуальних проектів багаторазового застосування забороняється вимагати від заявника будь-які інші документи, крім визначених частиною 1 цієї статті, у тому числі розроблення містобудівної, проектної документації, документації із землеустрою.
8. Громадянин — замовник будівництва має право відмовитися від використання типового або індивідуального проекту багаторазового застосування індивідуального (садибного) житлового, дачного, садового будинку, господарських (присадибних) будівель і споруд. В цьому випадку громадянин самостійно замовляє індивідуальний проект будівництва. Розроблення, погодження та затвердження індивідуальних проектів будівництва здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
9. Для розроблення індивідуального проекту будівництва житлового, дачного або садового будинку, господарських будівель і споруд на вимогу громадянина, відповідний спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури надає заявнику гранично допустимі параметри забудови конкретної земельної ділянки.
Гранично допустимі параметри забудови земельної ділянки надаються у вигляді текстових і графічних матеріалів у місячний термін.
Склад, зміст, типова форма гранично допустимих параметрів забудови земельної ділянки для розроблення індивідуального проекту будівництва жилого, дачного, садового будинку, господарських будівель і споруд встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
10. Замовник будівництва, який отримав будівельний паспорт, для здійснення будівництва не повинен отримувати дозвіл на виконання будівельних робіт. Про початок виконання будівельних робіт такий громадянин зобов’язаний письмово повідомити відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю із зазначенням адреси будівництва та способу ведення будівельних робіт: власними силами або із залученням підрядної організації, що має ліцензію на здійснення будівельної діяльності.
11. У разі здійснення будівництва власними силами громадянин приймає на себе зобов’язання у письмовій формі про дотримання вимог законодавства, державних норм, будівельного паспорта забудови земельної ділянки та проекту і несе відповідальність за їх порушення відповідно до закону.
12. Інженерне забезпечення та підключення об’єкта будівництва до інженерних мереж вирішується громадянином індивідуально в порядку, встановленому законодавством.
13. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації. Акт готовності заповнюється громадянином, погоджується спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури, який видавав будівельний паспорт забудови земельної ділянки, органом санітарно-епідеміологічного нагляду, органом державного пожежного нагляду та реєструється інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю.
В разі здійснення будівництва із залученням підрядної організації — акт готовності об’єкта заповнюється такою підрядною організацією.
14. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно та експлуатація не прийнятих в експлуатацію у встановленому законодавством порядку індивідуальних (садибних) житлових, дачних, садових будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд забороняється.
Стаття 82. Тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності
1. Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності — одноповерхова споруда висотою не більше 4 метрів, яка виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон, не більше 30 кв. м по зовнішньому контуру), або не мати такого приміщення (торгівельний кіоск, торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат, інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі та іншої підприємницької діяльності).
2. Розміщення тимчасова споруда торгівельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності здійснюється на підставі дозволу, який надається безоплатно:
1) в межах населеного пункту — сільською, селищною, міською радою та їх виконавчими органами;
2) за межами населеного пункту — відповідною районною державною адміністрацією.
3. Самовільне розміщення тимчасових споруд забороняється.
4. Розміщення тимчасових споруд на територіях зі спеціальним режимом використання (землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, лісогосподарського та історико-культурного призначення, водного фонду, охоронні, санітарно-захисні зони, зони санітарної охорони, зони особливого режиму використання земель, інші території, спеціальний режим використання яких визначено законодавством) відбувається за погодженням з відповідними органами державного нагляду, необхідність отримання якого передбачено законами України.
5. Для отримання дозволу суб’єкт господарювання подає письмову заяву встановленої форми, у якій зазначається бажане місце та строк розміщення, призначення і загальний опис тимчасової споруди (в тому числі перелік та найменування технологічного обладнання, яке буде використовуватись). Строк дії дозволу визначається строком дії документа, що посвідчує право на земельну ділянку або строком договору сервітуту.
6. У разі, якщо тимчасова споруда перешкоджає проведенню реконструкції або ремонту існуючих інженерних мереж, вулиць, доріг, будівель і споруд, вона тимчасово переноситься в інше місце без припинення дозволу на її розміщення. Перенесення тимчасової споруди на інше місце можливе також у разі внесення змін до містобудівної документації, місцевих правил забудови, зміни державних будівельних норм, зміни у розташуванні існуючих споруд та інженерних мереж, які унеможливлюють розташування ТС у місці її знаходження.
7. Знесення встановлених згідно із законодавством тимчасових споруд без погодження із суб’єктом господарювання здійснюється виключно за рішенням суду.
8. Порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України.
ГЛАВА 9
АРХІТЕКТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 83. Комплекс робіт, пов’язаних із створенням об’єкта архітектури
1. Для створення об’єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає:
1) підготовку вихідних даних на проектування;
2) виконання в необхідних випадках передпроектних робіт, а також заходів з охорони виявлених під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об’єктів архітектури та містобудування, що відповідно до закону мають антропологічне, археологічне, естетичне, етнографічне, історичне, мистецьке, наукове чи художнє значення;
3) пошук архітектурного рішення, розроблення, погодження і затвердження архітектурного проекту;
4) розроблення, погодження і затвердження будівельного проекту, а в разі виконання його або окремих його частин іншим виконавцем — здійснення авторського нагляду за таким виконанням;
5) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) та знесення об’єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль, технічний та авторський нагляд під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об’єкта архітектури;
6) прийняття спорудженого об’єкта в експлуатацію.
Стаття 84. Архітектурні та містобудівні конкурси
1. Архітектурні та містобудівні конкурси (місцеві, регіональні, всеукраїнські, міжнародні) проводяться для виявлення кращих архітектурно-планувальних, інженерно-технічних та економічних проектних пропозицій щодо об’єктів містобудування та архітектури і визначення виконавців проектної документації.
Архітектурні та містобудівні конкурси можуть організовуватися також для виявлення кращої проектної пропозиції щодо забудови конкретних земельних ділянок.
2. Виключно на конкурсній основі здійснюється розроблення проектів об’єктів архітектури, реалізація яких має суттєвий вплив на розвиток і формування забудови населених пунктів, а також об’єктів, які розміщуються в зоні охорони пам’яток історії та культури або можуть негативно впливати на території і об’єкти природно-заповідного фонду.
Необхідність проведення таких конкурсів визначається згідно з вимогами містобудівного законодавства, місцевих правил забудови населених пунктів та за рішеннями центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих рад, місцевих органів містобудування та архітектури, а також за ініціативою замовників (забудовників) та об’єднань професійних архітекторів.
3. Переможці архітектурних та містобудівних конкурсів визначаються журі, до складу якого повинно входити не менш як дві третини висококваліфікованих фахівців у сфері містобудування та архітектури.
4. Автор проекту, який переміг у конкурсі, має переважне право на подальше розроблення проектної документації, якщо інше не передбачено умовами конкурсу.
5. Порядок проведення архітектурних та містобудівних конкурсів визначається Кабінетом Міністрів України.
6. Програми і умови архітектурних та містобудівних конкурсів складаються за участю Національної спілки архітекторів України або її місцевих організацій.
7. Конкурси проводяться за кошти замовника конкурсу.
8. Інформація про оголошення і результати конкурсу повинна бути оприлюднена у відповідних друкованих засобах масової інформації.
Стаття 85. Архітектурно-технічний паспорт об’єкта архітектури
1. На кожний завершений будівництвом об’єкт архітектури і до його прийняття в експлуатацію складається архітектурно-технічний паспорт об’єкта архітектури.
Архітектурно-технічний паспорт об’єкта архітектури складається генеральним проектувальником об’єкта архітектури за участю підрядника і затверджується органом містобудування та архітектури.
2. В архітектурно-технічному паспорті об’єкта архітектури містяться відомості про замовника (забудовника), архітектора — автора проекту та інших розробників проекту, підрядника, місце і строк зберігання проектної документації, а також основні характеристики об’єкта архітектури та гарантійні зобов’язання виконавців проектних і будівельних робіт.
3. В архітектурно-технічному паспорті зазначаються особливі умови щодо експлуатації об’єкта архітектури, а також його окремі елементи (деталі фасадів, інтер’єри, благоустрій, наявність творів монументального і декоративного мистецтва тощо), які не підлягають змінам без згоди архітектора — автора проекту і органу містобудування та архітектури, а за відсутності архітектора — автора проекту — органу містобудування та архітектури.
4. Положення про архітектурно-технічний паспорт об’єкта архітектури затверджується центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Стаття 86. Проектна документація для будівництва об’єктів архітектури
1. Архітектурно-будівельне проектування здійснюється шляхом виготовлення проектної документації для будівництва об’єктів цивільного та виробничого призначення, в тому числі новостворюваних об’єктів, реконструкцію існуючих об’єктів та проведення реставраційних робіт, створення інженерної та транспортної інфраструктури і благоустрою території, а також на проведення капітального ремонту об’єктів будівництва, технічне переоснащення об’єктів виробничого призначення.
2. Розроблення проектної документації або її окремих розділів здійснюють підприємства, установи, організації не залежно від форми власності та фізичні особи, які мають ліцензію на виконання проектних робіт.
Проектна документація на будівництво об’єктів розробляється на підставі договорів, укладених між замовниками та проектувальниками.
3. Проектна документація для будівництва об’єктів архітектури включає такі розділи:
1) пояснювальна записка (вихідні дані, необхідні для архітектурно-будівельного проектування, будівництва, реконструкції, капітального ремонту, результати інженерних вишукувань, технічні умови для підключення до мереж інженерно-технічного забезпечення);
2) схема планувальної організації земельної ділянки з урахуванням положень відповідної містобудівної документації;
3) архітектурне і об’ємно-планувальне рішення;
4) конструктивні рішення;
5) інженерне обладнання, зовнішні і внутрішні мережі інженерно-технічного забезпечення, технологічні рішення;
6) проект організації будівництва, який у разі потреби включає роботи з підготовки ділянки для будівництва, в тому числі знесення існуючих будівель, їх частин, винесення або перенесення мереж тощо;
7) проект експлуатації об’єкта будівництва;
8) заходи щодо:
а) охорони навколишнього природного середовища;
б) забезпечення пожежної безпеки;
в) енергозбереження;
9) інженерно-технічні заходи цивільного захисту та техногенної безпеки;
10) проектні рішення забезпечення доступності будинків і споруд для маломобільних груп населення та запобігання деформації конструкцій будинків і споруд існуючої забудови;
11) кошторисна документація;
12) інші розділи відповідно до вимог законодавства і призначення об’єктів будівництва.
Для об’єктів будівництва, що споруджуються без залучення бюджетних коштів, кошторисна документація розробляється за бажанням інвестора.
4. Проектна документація для будівництва затверджується в установленому порядку. У передбачених цим Кодексом випадках замовник (забудовник) до затвердження проектної документації надсилає її для проведення державної експертизи. При цьому затвердженою може бути тільки та проектна документація, щодо якої видано позитивний висновок державної експертизи.
5. Проектна документації для будівництва за ініціативою замовника (забудовника) відповідно до планів і строків будівництва може розроблятися у два етапи:
1) архітектурний проект;
2) будівельний проект.
Стаття 87. Архітектурний та будівельний проекти
1. Архітектурний проект розробляється на підставі відповідної містобудівної документації, матеріалів інженерних вишукувань, вихідних даних для проектування та наданих відповідно до законодавства дозволів.
Для проектів архітектурно та інженерно складних об’єктів, а також таких, що розміщуються в межах охоронних зон, на центральних вулицях і площах міст, перед розробленням архітектурного проекту за рішенням місцевих органів виконавчої влади може розроблятися концептуальний (ескізний) проект. Положення про ескізний архітектурний проект затверджується центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
2. Будівельний проект розробляється на підставі затвердженого архітектурного проекту, матеріалів інженерних вишукувань та наданих відповідно до законодавства дозволів.
Будівельний проект розробляється виконавцем архітектурного проекту, а також іншим проектувальником або підрядником на виконання будівельних робіт (у разі наявності у нього відповідної ліцензії).
Виконавець архітектурного проекту може дати письмову згоду на розроблення будівельного проекту іншою особою з обов’язковим дотриманням авторських рішень, передбачених архітектурним проектом, авторських прав та здійснення авторського нагляду.
3. Розробник затвердженого архітектурного проекту має право:
1) приймати безпосередньо участь та здійснювати керівництво розробленням будівельного проекту;
2) вимагати, в разі розроблення будівельного проекту підрядником, від підрядника усунення відхилень від затвердженого архітектурного проекту;
3) вносити зміни у затверджений проект відповідно до законодавства і завдання замовника (забудовника);
4) брати участь у розробленні будівельного проекту;
5) брати участь у прийманні в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.
4. Розробник затвердженого архітектурного проекту зобов’язаний:
1) вимагати від розробника будівельного проекту відповідності всіх його положень затвердженому архітектурному проекту, вимогами законодавчих актів, державних стандартів, будівельних норм і правил;
2) здійснювати авторський нагляд за будівництвом об’єкта.
5. Розробник будівельного проекту має право:
1) вимагати від підрядника на виконання будівельних робіт усунення відхилень від затверджених архітектурного і будівельного проектів;
2) брати участь у прийманні в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.
6. Розробник будівельного проекту зобов’язаний:
1) розробляти проектну документацію для будівництва згідно із затвердженим архітектурним проектом і вимогами законодавчих актів, державних стандартів, будівельних норм і правил;
2) залучати розробника (автора) затвердженого архітектурного проекту до розроблення будівельного проекту;
3) здійснювати нагляд за будівельними роботами, які здійснюються відповідальними виконавцями окремих розділів проекту будівництва.
7. Розробники архітектурного і будівельного проектів несуть відповідальність за:
1) надані генеральним проектувальником гарантійні зобов’язання протягом установлених законодавством строків експлуатації спорудженого об’єкта;
2) прийняті проектні рішення та їх відповідність законодавчим актам, державним стандартам, будівельним нормам і правилам.
8. Частина будівельного проекту або окремі розділи архітектурного проекту можуть розроблятися іншими фізичними і юридичними особами (за договором субпідряду) під контролем генерального проектувальника.
9. Проектувальник є власником розробленого ним проекту. Можливість повторного використання замовником архітектурного або будівельного проектів, крім проекту, реалізованого для конкретної земельної ділянки, повинна бути обумовлена в договорі на виконання проектних робіт між проектувальником і замовником (забудовником).
10. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування і архітектури.
Стаття 88. Вихідні дані для проектування об’єкта будівництва
1. Фізична чи юридична особа, яка подала заяву (клопотання) про намір забудови земельної ділянки, що перебуває у її власності або користуванні, має право на одержання вихідних даних для проектування об’єкта будівництва.
Додержання вихідних даних при проектуванні об’єкта будівництва є обов’язковим.
2. Основними складовими вихідних даних є:
1) містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки;
2) технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта будівництва;
3) завдання на проектування.
Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки надаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
3. До складу містобудівних умов і обмежень включається схема (план) відповідної земельної ділянки, зона розміщення забудови, обмеження забудови, відстані від зони розміщення забудови до меж земельної ділянки та сусідніх будівель, умови щодо задоволення потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями, коефіцієнт, що характеризує відношення забудованої частини до незабудованої та гранична висотність забудови, вимоги до благоустрою території, охорони ландшафту та навколишнього природного середовища, стадії проектування та строк дії зазначених містобудівних умов та обмежень.
У містобудівних умовах і обмеженнях забудови земельної ділянки згідно з місцевими правилами забудови, положеннями проекту забудови можуть визначатися вимоги щодо відрахування коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
До містобудівних умов і обмежень не можуть включатися вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень об’єкта архітектури, його внутрішнього оздоблення, інші умови і вимоги, якщо вони не встановлені законодавством, містобудівною документацією, не зумовлені необхідністю збереження існуючої забудови, охорони навколишнього природного середовища, пам’яток історії та культури.
Вимоги до змісту та форми містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, що подаються на затвердження, визначаються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
4. Технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта будівництва, після отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянка або будівельного паспорта забудови земельної ділянки, надаються юридичними особами, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію, а також органами державного пожежного нагляду, органами державного нагляду у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки у п’ятнадцятиденний строк з дня реєстрації відповідного клопотання замовника або уповноваженої ним особи.
Перелік осіб, які надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта будівництва, встановлюється містобудівними умовами і обмеженнями забудови земельної ділянки або будівельним паспортом забудови земельної ділянки.
Органи державного пожежного нагляду надають технічні умови в частині забезпечення протипожежного захисту об’єкта будівництва.
Органи державного нагляду у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки надають технічні умови в частині забезпечення техногенної безпеки проектів об’єктів будівництва.
5. У разі надання технічних умов враховується, що місце приєднання інженерних мереж замовника до магістральних чи інших інженерних мереж розташовується на межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території цієї земельної ділянки.
Якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об’єктів поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту зменшується на суму пов’язаних з цим витрат. Побудовані замовником інженерні мережі та/або об’єкти передаються на баланс відповідним підприємствам з їх утримання.
Вартість будівництва замовником інженерних мереж або об’єктів поза межами його земельної ділянки, передбаченими технічними умовами, не може перевищувати розміру пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
6. Надання завдання на проектування є обов’язком замовника (забудовника) і здійснюється в порядку виконання умов договору з розробником проекту (архітектором).
7. Вихідні дані об’єкта будівництва є чинними до завершення його будівництва, але не менш як два і не більш як п’ять років.
8. Замовник має право звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, а також до осіб, які надали технічні умови, з проханням продовжити строк дії вихідних даних. Рішення про продовження строку дії вихідних даних чи відмову приймається на підставі мотивованого висновку місцевого спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури.
9. Зміни до вихідних даних можуть вноситися протягом строку їх чинності тільки за згодою замовника.
10. Замовник на основі договору може залучити підприємство, установу чи організацію для отримання в його інтересах вихідних даних у повному обсязі. Уповноважене підприємство, установа чи організація для виконання своїх функцій від імені замовника має право отримувати від органів влади, підприємств, установ та організацій у повному обсязі відповідну містобудівну, топографічну та інженерно-технічну інформацію.
11. Порядок надання вихідних даних для проектування об’єкта будівництва встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12. Своєчасне підведення магістральних чи інших інженерних мереж до межі земельної ділянки замовника або за згодою замовника — на територію цієї земельної ділянки, а також збільшення їх пропускної спроможності здійснюються власниками цих мереж за договором, укладеним із замовником.
У разі невиконання зобов’язань щодо підключення об’єкта до інженерних мереж у встановлений договором строк їх власник несе відповідальність, передбачену законом та договором.
13. У разі надання замовнику будівельного паспорту забудови земельної ділянки містобудівні умови і обмеження забудови цієї земельної ділянки є складовою будівельного паспорту.
Стаття 89. Порядок внесення змін до вихідних даних під час розроблення містобудівної документації щодо розміщення об’єкта будівництва
1. Для внесення змін до вихідних даних під час розроблення містобудівної документації стосовно розміщення об’єкта будівництва місцевий спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури забезпечує розгляд передпроектних пропозицій та проектів об’єктів на території, щодо якої здійснюється планування за участю розробника містобудівної документації.
2. Для урахування інвестиційних намірів замовника розробник відповідної містобудівної документації подає місцевому спеціально уповноваженому органу містобудування та архітектури висновок щодо відповідності намірів замовника положенням містобудівної документації, яка розробляється.
3. У разі коли граничні параметри та функціональне призначення об’єкта будівництва відповідає державним будівельним нормам, містобудівним умовам і обмеженням забудови земельної ділянки, містобудівному зонуванню території, розробник містобудівної документації вносить зміни до проекту містобудівної документації.
4. Якщо згідно з містобудівними умовами та розрахунками щодо комплексного розвитку території урахування зазначених пропозицій недоцільне, розробник містобудівної документації повідомляє про це відповідний місцевий спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури.
5. У разі коли передпроектні пропозиції або проекти будівництва рекомендовані архітектурно-містобудівною радою для подальшого опрацювання, місцевий спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури подає розробнику містобудівної документації інформацію про результати розгляду архітектурно-містобудівною радою для урахування під час розроблення відповідної містобудівної документації.
Місцевий спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури розглядає суперечливі питання за участю розробника містобудівної документації та заінтересованих осіб.
Стаття 90. Інженерні вишукування для розроблення проектної документації для будівництва
1. Інженерні вишукування (вивчення природних умов і факторів техногенного впливу для раціонального та безпечного використання територій і земельних ділянок, підготовки даних, необхідних для планування і забудови територій) виконуються для підготовки або уточнення завдання на проектування, розроблення проектної документації, будівництва, реконструкції та реставрації об’єктів будівництва. Підготовка, розроблення і реалізація проектної документації без попередніх інженерних вишукувань не допускається. Інженерні вишукування виконуються фізичними і юридичними особами, які мають ліцензії на виконання таких видів робіт.
2. Метою інженерних вишукувань, які виконуються для розроблення проектної документації для будівництва, є підготовка матеріалів:
1) про природні умови території майбутнього будівництва, реконструкції, реставрації об’єктів будівництва, фактори техногенного впливу на оточуюче середовище, про прогнози їх змін, які необхідні для розроблення проектів будівництва;
2) для обґрунтування об’ємно-планувальних рішень, конфігурації об’єктів будівництва, проектування інженерного та протипожежного захисту, цивільного захисту та техногенної безпеки таких об’єктів, розроблення заходів з охорони навколишнього природного середовища, розроблення проекту організації будівництва, реконструкції, реставрації об’єктів будівництва;
3) для проведення розрахунків проектів фундаментів і конструкцій будинків і споруд, їх інженерного захисту, розроблення методик виконання земельних робіт, а також для розроблення інших інженерних і архітектурних розділів проектів.
3. Результатом інженерних вишукувань є комплект документів у вигляді текстової частини і креслень, що містять відомості про завдання інженерних вишукувань, місцезнаходження території, на якій передбачається проведення будівництва нових об’єктів або реконструкцію, реставрацію об’єктів будівництва, які виконані відповідно до програми інженерних вишукувань і містять результати комплексного дослідження природних і техногенних умов згаданої території на період будівництва, реконструкції, реставрації об’єкта будівництва та після його завершення і можливий вплив нового будівництва, реконструкції, реставрації на інші об’єкти будівництва.
4. Необхідність виконання окремих видів інженерних вишукувань, їх склад, об’єм та строки виконання встановлюються з урахуванням вимог технічних регламентів програмою інженерних вишукувань, яка розробляється на підставі завдання замовника (забудовника) за участю проектувальника об’єкта відповідно до типів і призначення об’єктів будівництва, їх конструктивних особливостей, технічної складності, потенційної небезпеки, стадій виконання проектних робіт, а також відповідно до складності топографічних, інженерно-геологічних, метеорологічних і кліматичних умов ділянки, на якій планується будівництво, реконструкція, реставрація об’єктів будівництва, наявності попередніх досліджень перелічених умов цієї ділянки.
5. Вимоги до типів інженерних вишукувань для будівництва нових об’єктів, реконструкції, реставрації, їх складу, порядку виконання, порядку ведення державного фонду матеріалів і звітів про інженерні вишукування встановлюються з урахуванням суспільних інтересів Кабінетом Міністрів України.
Стаття 91. Розроблення, погодження та затвердження проекту
1. Проект об’єкта містобудування та/або об’єкта архітектури розробляється під керівництвом або з обов’язковою участю архітектора, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, і має бути завірений його підписом і особистою печаткою.
2. Погодженню (встановленню відповідності проектних рішень вихідним даним на проектування, обмеженням щодо параметрів об’єкта, містобудівній документації) підлягає архітектурний проект об’єкта будівництва, реконструкції. Залежно від складності та умов будівництва окремі частини проекту будівництва об’єкта можуть погоджуватися додатково.
Необхідність додаткового погодження на етапах розроблення проектної документації для будівництва та під час будівництва об’єкта зазначається у вихідних даних для проектування цього об’єкта.
3. Архітектурний проект погоджується:
1) щодо розміщення об’єкта (об’єктів) в межах земельної ділянки, відведеної для будівництва, — з відповідним спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі. У визначених законодавством випадках розміщення об’єктів у межах земельної ділянки погоджується з розробником містобудівної документації, Державтоінспекцією, органами державного пожежного нагляду, органами державного нагляду у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки, органами охорони культурної спадщини, органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду та іншими органами, що зазначається у вихідних даних для проектування об’єкта;
2) щодо напрямків трас мереж за межами земельної ділянки — з експлуатуючими організаціями у разі, коли зазначені організації не є їх проектувальниками.
4. Архітектурний проект узгоджується з власниками (користувачами) будинків і споруд, у тому числі на стадіях проектування та будівництва, суміжних із земельною ділянкою, на якій проектується будівництво нових об’єктів.
5. Будівельний проект погоджується з підприємствами, установами та організаціями, які надали технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єктів будівництва, лише у разі, коли неможливо виконати такі умови під час проектування об’єкта.
6. Строк погодження проектної документації не повинен перевищувати 10 календарних днів з моменту подання документації на погодження. Вартість послуги з розгляду проекту на предмет погодження встановлюється відповідною місцевою радою.
Підставою для відмови у погодженні проекту або його розділу є відхилення від вимог діючих будівельних норм і правил, вихідних даних на проектування, затвердженої містобудівної документації.
7. Будівельний проект, розроблений відповідно до наданих містобудівних умов і обмежень, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та органами охорони культурної спадщини, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами.
8. Перед затвердженням проектів у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, проводиться їх державна експертиза.
До проведення експертизи архітектурного рішення проекту об’єкта архітектури обов’язково залучається архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат.
Перелік об’єктів, погодження і затвердження проектів яких в межах законодавства не потребує висновку державної експертизи, встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Особи, які беруть участь у розробленні проектів, не мають права проводити експертизу цих проектів, погоджувати їх або надавати дозвіл на проведення будівельних робіт за цими проектами.
Забороняється вимагати від замовників будівництва рішення архітектурно-містобудівної ради для подальшого розгляду і погодження проектної документації, крім випадків визначених цим Кодексом.
9. Затвердження проектної документації на будівництво об’єктів здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку після надходження позитивного висновку державної експертизи. Предметом затвердження є архітектурно-планувальні, інженерні і технологічні рішення, техніко-економічні показники, а для об’єктів, що фінансуються із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної власності, також кошторисна вартість будівництва об’єкта.
Затвердження проекту може бути здійснено замовником за наявності погодження архітектурно-планувальної частини проекту відповідним спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури і позитивного висновку державної експертизи.
10. Внесення змін до затвердженого проекту проводиться виключно за згодою архітектора — автора проекту, а у разі відхилення від умов вихідних даних на проектування — відповідно за погодженням з органом містобудування та архітектури, підприємствами, установами та організаціями, які надали ці вихідні дані, та замовником (забудовником).
Внесення до затвердженого проекту змін, пов’язаних зі змінами державних стандартів, норм і правил, здійснюється за згодою замовника (забудовника), якщо інше не передбачено законом.
Стаття 92. Внесення змін до архітектурного, будівельного проекту
1. Внесення змін до архітектурного, будівельного проекту на всіх стадіях проектування і будівництва є виключним правом автора проекту. Порядок внесення змін визначається державними будівельними нормами.
2. За наявності кількох авторів (співавторів) на підставі авторської угоди між співавторами одному з них надаються повноваження на прийняття рішень про внесення змін. Необхідність внесення змін автор узгоджує із співавторами, а після внесення змін повідомляє співавторам про це.
3. Внесення змін у зв’язку з виходом нових нормативних і законодавчих актів, якими змінюються положення, на підставі яких були прийняті проектні рішення, не потребує додаткових погоджень, якщо це не викликає змін техніко-економічних показників об’єкта будівництва.
4. У разі коли розпочато будівництво об’єктів і внесення змін до проектної документації для будівництва у зв’язку з прийняттям нових нормативних і законодавчих актів неможливе, введення в експлуатацію об’єктів будівництва і реконструкції відбувається на підставі тих актів, що діяли на той час.
5. За ініціативою замовника (забудовника) до затвердженого проекту можуть вноситися зміни. Зміни до проектної документації для будівництва можуть вноситися до початку виконання або у процесі виконання будівельних робіт проектувальником у разі, коли додаткові роботи, пов’язані з такими змінами, за вартістю не перевищують 10 відсотків визначеної проектом вартості, не знижують технічні показники об’єкта, не потребують змін, умов і обмежень, вихідних даних на проектування, а також при цьому не змінюються об’ємно-планувальні параметри, конструктивні і інженерні рішення, передбачені проектом. Такі зміни не потребують додаткового погодження.
6. Зміни, які вносяться до затвердженого проекту в частині об’ємно-планувальних параметрів, планування земельної ділянки, кількості надземних і підземних поверхів, зміни планувальних рішень, параметрів приміщень, кількості і складу квартир у багатоквартирних житлових будинках, а також ті, що не відповідають наданим вихідним даним на проектування, підлягають встановленим законодавством погодженням, державній експертизі і затвердженню.
7. Зміни, які вносяться до затвердженого проекту, розробляються в тому ж порядку, що і проект.
Стаття 93. Зберігання проектної документації для будівництва
1. Розроблена і затверджена проектна документація для будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту об’єктів, матеріали інженерних вишукувань, вихідні дані на проектування, експертні висновки щодо проектної документації, матеріали погоджень проектної документації підлягають зберіганню у встановленому законодавством порядку.
2. Оригінали архітектурного проекту та проектної документації для будівництва у вигляді креслень, пояснювальних записок та інших проектних матеріалів зберігаються у фізичних та юридичних осіб, які є розробниками всієї проектної документації або її частини.
3. Замовник (забудовник) та підрядник на виконання будівельних робіт зберігають у себе один примірник архітектурного проекту і проектної документації для будівництва. У разі зміни власника (користувача) об’єкта будівництва комплект архітектурного проекту і проектної документації для будівництва попередній власник (користувач) об’єкта передає новому власникові (користувачу).
4. Проектно-технічна та виконавча документація на будівництво об’єкта зберігається протягом усього періоду експлуатації об’єкта у відповідних регіональних центрах страхового фонду. Кошторисна документація зберігається протягом 10 років з моменту прийняття об’єкта в експлуатацію.
5. Проектна документація для будівництва об’єкта передається до страхового фонду документації України відповідно до закону.
6. Строки зберігання та порядок передачі оригіналів проектної документації для будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту в разі припиненні діяльності, реорганізації розробника цієї проектної документації встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури відповідно до призначення і складності об’єкта.
Стаття 94. Страхування відповідальності проектувальника
1. Предметом страхування під час розроблення проектної документації, будівництва об’єктів і їх експлуатації є відповідальність проектувальника за заподіяння шкоди майновим інтересам, здоров’ю, життю власників, користувачів об’єктів будівництва, третім особам у зв’язку з відхиленнями в архітектурному і будівельному проектах від положень, установлених законами, державними нормами на проектування і стандартами, які стали причиною виникнення страхової події.
2. Страхувальником може бути фізична або юридична особа — розробник проектної документації для будівництва.
3. Страховик гарантує застрахованій особі відшкодування у разі настання страхового випадку.
4. Страхування відповідальності є обов’язковим під час проектування складних об’єктів будівництва і об’єктів, пов’язаних з масовим перебуванням людей. Перелік таких об’єктів та мінімальні ставки страхових внесків установлюються Кабінетом Міністрів України.
ГЛАВА 10
ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 95. Права архітектора
1. Архітектор під час проектування об’єктів містобудування, проектування і будівництва об’єктів архітектури має право:
1) без попереднього дозволу розробляти проектні пропозиції щодо планування і забудови будь-якої території (земельної ділянки) для визначення можливості і умов здійснення на ній будівельної діяльності;
2) брати участь у підготовці завдання на проектування, за дорученням замовника (забудовника) одержувати в установленому порядку містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки та технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта будівництва, погоджувати проект з підприємствами, установами, організаціями, які видали технічні умови;
3) вільно обирати засоби і способи реалізації архітектурно-проектного рішення;
4) за погодженням із замовником (забудовником) вносити в межах вихідних даних на проектування зміни до затвердженого проекту;
5) за дорученням замовника (забудовника) брати участь у підготовці договорів підряду, організації конкурсів (тендерів) з визначення підрядника на проектування та будівництво, бути представником замовника (забудовника) в інших випадках, визначених договором;
6) залучати на договірній основі до розроблення проекту інших фахівців, здійснювати керівництво цими роботами або брати участь у виконанні робочої документації;
7) здійснювати експертизу проектної документації згідно із професійною спеціалізацією, зазначеною у кваліфікаційному сертифікаті архітектора;
8) страхувати свою професійну відповідальність згідно із законом.
Стаття 96. Права замовників (забудовників)
1. Замовники (забудовники) на проектування і будівництво об’єктів архітектури мають право:
1) обирати архітектора — розробника проекту або залучати його за результатами архітектурного чи містобудівного конкурсу, обирати підрядника на будівництво або залучати його за результатами будівельного тендера;
2) затверджувати завдання на проектування, проект, якщо вони не суперечать законодавству, містобудівним умовам і обмеженню забудови земельної ділянки та технічним умовам щодо інженерного забезпечення об’єкта архітектури;
3) здійснювати контроль і технічний нагляд за додержанням вимог містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, завдання на проектування під час проектування об’єкта архітектури, затвердженого проекту під час будівництва;
4) залучати осіб, які мають кваліфікаційний сертифікат, для здійснення функцій інжинірингу.
Стаття 97. Права підрядників
1. Підрядники на проектування і будівництво об’єкта архітектури мають право:
1) обирати на свій розсуд технологію, методи і спосіб розроблення та реалізації проекту об’єкта архітектури в межах державних будівельних стандартів, норм і правил;
2) виконувати робочу документацію для будівництва об’єкта архітектури відповідно до затвердженого проекту за безпосередньою участю або під авторським наглядом архітектора — автора проекту чи уповноваженої ним особи за його письмовою згодою;
3) здійснювати інші дії, передбачені договорами (контрактами) підряду, у встановленому законодавством порядку.
Стаття 98. Права громадян та громадських організацій
1. Громадяни та громадські організації, які не беруть безпосередньої участі у створенні об’єктів містобудування, архітектури, мають право:
1) одержувати в органах влади інформацію щодо підготовки і прийняття рішень з планування, забудови та реконструкції населених пунктів, окремих територій і конкретних об’єктів архітектури, інформацію щодо додержання при цьому вимог законодавства про збереження пам’яток історії та культури, довкілля;
2) брати участь у громадському обговоренні рішень проектів у встановленому порядку;
3) захищати свої інтереси під час проектування і будівництва нових та експлуатації існуючих об’єктів архітектури відповідно до законодавства.
Стаття 99. Обов’язки архітектора, інших проектувальників
1. Архітектор, інші проектувальники, які здійснюють роботи по створенню об’єктів містобудування та архітектури, зобов’язані:
1) додержуватися державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних на проектування;
2) не порушувати під час проектування, організації і виконання будівельних робіт законні права та інтереси власників і користувачів будинків і споруд, прилеглих до ділянки забудови;
3) не розголошувати без згоди замовника (забудовника) відомості, які становлять комерційну таємницю проекту.
2. Проектна організація, яка розробляла проектну документацію, а також головний архітектор та головний інженер проекту несуть відповідальність за відповідність проектної документації вихідним даним на проектування, вимогам державних стандартів, норм і правил, регіональним і місцевим правилам забудови.
Стаття 100. Обов’язки замовників (забудовників) та підрядників
1. Замовники (забудовники) та підрядники під час створення об’єкта архітектури зобов’язані:
1) доручати виконання окремих видів проектних і будівельних робіт особам, які мають відповідну ліцензію (кваліфікаційний сертифікат);
2) обирати виконавців робочої документації для будівництва;
3) забезпечувати будівництво об’єктів архітектури згідно з робочою документацією, застосовувати будівельні матеріали, вироби і конструкції, які відповідають державним стандартам, нормам і правилам і такі, що пройшли сертифікацію, якщо вона є обов’язковою;
4) не порушувати під час організації і виконання будівельних робіт законні права та інтереси користувачів прилеглих земельних ділянок, власників розташованих на них будинків і споруд, відшкодовувати завдані їм збитки відповідно до закону;
5) поінформувати у триденний строк місцеві органи охорони пам’яток історії та культури про виявлені під час будівельних робіт об’єкти, що мають антропологічне, археологічне, естетичне, етнографічне, історичне, мистецьке, наукове чи художнє значення;
6) не включати до завдання на проектування вимог, що суперечать вимогам законодавства України, затвердженій містобудівній документації, державним нормам, стандартам і правилам.
2. Замовники (забудовники), крім обов’язків, викладених у частині першій цієї статті, також зобов’язані:
1) брати участь разом з підрядниками в організації погодження проектної документації уповноваженими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
2) затверджувати лише погоджені в установленому порядку проекти;
3) передавати один комплект проектної документації, за якою збудовано об’єкт архітектури, власникові цього об’єкта для постійного зберігання.
Стаття 101. Обов’язки власників та користувачів об’єктів архітектури
1. Власники та користувачі об’єктів архітектури зобов’язані:
1) утримувати в належному стані будинки і споруди, закріплені за ними земельні ділянки, додержуватися під час експлуатації об’єкта архітектури вимог, визначених у його архітектурно-технічному паспорті, встановлених місцевими правилами забудови населених пунктів, а також вимог законодавства;
2) отримувати в установленому законодавством порядку дозвіл на виконання робіт, пов’язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об’єкта архітектури;
3) у разі необхідності внесення змін до об’ємно-просторових, планувальних та інших рішень об’єкта архітектури розробляти відповідну проектну документацію згідно з вимогами архітектурно-технічного паспорта об’єкта, погоджувати, затверджувати її та проводити будівельні роботи в установленому законодавством порядку;
4) зберігати комплект проектної документації, за якою збудовано об’єкт архітектури, та передавати цю документацію новому власнику.
ГЛАВА 11
БУДІВЕЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 102. Дозвіл на виконання підготовчих робіт
1. Для організації будівництва та підготовки будівельного майданчика до початку виконання будівельних робіт з будівництва об’єкта замовник може отримати відповідно до закону дозвіл на виконання підготовчих робіт.
2. Дозвіл на виконання підготовчих робіт — документ, що засвідчує право замовника на виконання до будівництва об’єкта наступних робіт:
1) підготовка земельної ділянки з додержанням природоохоронних вимог;
2) влаштування огородження будівельного майданчика;
3) знесення будівель і споруд;
4) порушення благоустрою в межах відведеної земельної ділянки під забудову;
5) спорудження тимчасових виробничих та побутових споруд, необхідних для організації і обслуговування будівництва;
6) підведення тимчасових інженерних мереж;
7) улаштування під’їзних шляхів;
8) складування будівельних матеріалів.
3. Виконання підготовчих робіт без отримання дозволу на виконання таких робіт забороняється. Дозвіл на виконання підготовчих робіт не дає права на виконання будівельних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт надає право замовнику здійснювати й підготовчі роботи, якщо дозвіл на виконання підготовчих робіт не був отриманий замовником раніше.
4. Дозвіл на виконання підготовчих робіт надається Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами.
5. Замовник або уповноважена ним особа для одержання дозволу на виконання підготовчих робіт подає інспекції письмову заяву, до якої додаються:
1) документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію (крім земель загального користування);
2) містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, отримані в установленому законом порядку;
3) проект виконання підготовчих робіт, погоджений та затверджений відповідно до вимог державних будівельних норм;
4) документ про призначення відповідальних виконавців підготовчих робіт.
6. Розгляд заяви, прийняття рішення про видачу дозволу на виконання підготовчих робіт або про відмову у його видачі, видача та реєстрація дозволу на виконання підготовчих робіт (або відмова у його видачі) інспекціями державного архітектурно-будівельною контролю здійснюються протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви.
7. Відмова у наданні дозволу на виконання підготовчих робіт видається заявникові в письмовій формі з мотивованим обґрунтуванням.
8. Підставою для відмови у наданні дозволу на виконання підготовчих робіт є:
1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про надання такого дозволу;
2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.
9. Надання дозволу на виконання підготовчих робіт здійснюється на безоплатній основі.
10. Дозвіл на виконання підготовчих робіт надається на строк не більше одного року.
11. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю одночасно з видачею дозволу на виконання підготовчих робіт зобов’язані письмово поінформувати про це відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
12. Розпочати виконання підготовчих робіт замовникові та підрядникові дозволяється не раніше ніж за сім календарних днів з дня отримання дозволу на виконання підготовчих робіт.
13. Знесення зелених насаджень, зняття верхнього шару ґрунту, знесення будівель та споруд здійснюється в порядку, встановленому законодавством.
14. Контроль за виконанням підготовчих робіт здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
15. Дозвіл на виконання підготовчих робіт може бути скасовано (анульовано) за рішенням інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у разі:
1) надання замовникові дозволу на виконання будівельних робіт;
2) наявності відомостей про припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем (замовником, підрядником);
3) порушення проекту виконання підготовчих робіт;
4) перешкоджання проведенню перевірок посадовими особами інспекцій державного архітектурно-будівельною нагляду.
16. У разі коли право на будівництво об’єкта передано іншому замовнику дозвіл на виконання підготовчих робіт підлягає перереєстрації у порядку отримання дозволу на виконання таких робіт. Здійснення підготовчих робіт до отримання перереєстрованого дозволу забороняється.
17. Інформація про дозвіл на виконання підготовчих робіт, а також відомості про замовника та підрядників будівельних робіт розміщуються на відповідному стенді, що встановлюється на будівельному майданчику в доступному для огляду місці.
18. Інспекції державного архітектурно-будівельною контролю ведуть реєстр виданих (скасованих) дозволів на виконання підготовчих робіт та відмов у їх наданні.
19. Форми дозволу на виконання підготовчих робіт, заяви, що подається для отримання дозволу, та відмови у наданні дозволу, порядок їх видачі та скасування (анулювання) і ведення реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 103. Дозвіл на виконання будівельних робіт
1. Дозвіл на виконання будівельних робіт — документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше згідно з дозволом на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об’єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.
2. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається відповідно до закону інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Виконувати будівельні роботи без дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.
Будівництво будинків, господарських будівель і споруд, на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, підключення цих об’єктів до інженерних мереж та споруд здійснюється без дозволу на виконання будівельних робіт.
3. Замовник та підрядник для одержання дозволу на виконання будівельних робіт подають письмову заяву, до якої додаються:
1) від замовника будівництва:
а) документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію (крім земель загального користування);
б) проектна документація на будівництво, погоджена та затверджена в порядку, визначеному законодавством;
в) відомості про здійснення авторського і технічного нагляду;
г) копія договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту крім випадків, визначених частиною 4 статті 108 цього Кодексу;
ґ) у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об’єктів будівництва — копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт;
2) від підрядника будівництва:
а) копії установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію;
б) копія ліцензії на виконання функцій генерального підрядника будівництва об’єкта, засвідчена в установленому законом порядку;
в) договір (контракт) підряду на будівництво об’єкта;
г) документ про призначення відповідальних виконавців робіт;
ґ) пропозиції щодо залучення субпідрядників.
4. Для отримання дозволу на виконання будівельних робіт іноземні юридичні особи подають, крім передбачених частиною третьою цієї статті документів, документ, що підтверджує факт залучення громадян та юридичних осіб України до виконання будівельно-монтажних робіт обсягом не менш як 90 відсотків їх загального обсягу, а також використання не менш як 50 відсотків вітчизняних виробів та матеріалів, зокрема будівельних конструкцій.
5. Розгляд заяви, прийняття рішення про надання дозволу на виконання будівельних робіт або про відмову у його наданні, надання та реєстрація дозволу на виконання будівельних робіт (або відмови у його наданні) здійснюються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю протягом місяця з дня реєстрації заяви.
6. У разі здійснення реконструкції або капітального ремонту автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій в межах смуг відведення дозвіл на виконання будівельних робіт може надаватися без подання документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
7. Відмова у наданні дозволу на виконання будівельних робіт видається заявникові в письмовій формі з мотивованим обґрунтуванням.
Підставами для відмови у наданні дозволу на виконання будівельних робіт є:
1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про надання такого дозволу;
2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.
Відмову у наданні дозволу на виконання будівельних робіт може бути оскаржено до суду в установленому законом порядку.
8. Надання дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється на безоплатній основі.
9. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на нормативний строк будівництва об’єкта або на строк дії договору (контракту) підряду на будівництво об’єкта.
10. Дія дозволу може бути продовжена за зверненням замовника на строк не більше одного року.
11. Контроль за виконанням будівельних робіт здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
12. Дозвіл на виконання будівельних робіт може бути скасовано (анульовано) за рішенням інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у разі:
1) подання замовником заяви про скасування (анулювання) дозволу на виконання будівельних робіт;
2) наданні та перереєстрації дозволу на виконання будівельних робіт з порушенням вимог законодавства;
3) наявності відомостей про припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичною особою — підприємцем (замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником);
4) систематичного порушення вимог законодавства у сфері будівництва та архітектури під час проведення будівельних робіт;
5) перешкоджання проведенню перевірок посадовими особами інспекцій державного архітектурно-будівельною контролю;
6) якщо протягом трьох місяців з дня видачі дозволу на виконання будівельних робіт не розпочато будівельні роботи.
13. Перелік будівельних робіт, виконання яких не потребує дозволу, затверджується Кабінетом Міністрів України.
14. У разі коли право на будівництво об’єкта передано іншому замовникові або змінено будівельну організацію (генерального підрядника), дозвіл на виконання будівельних робіт підлягає перереєстрації.
15. Перереєстрація дозволу на виконання будівельних робіт здійснюється у порядку отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Здійснення будівельних робіт до отримання перереєстрованого дозволу на виконання таких робіт забороняється.
16. Виконання будівельних робіт на об’єктах будівництва без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також виконання не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
17. Інформація про дозвіл на виконання будівельних робіт, а також відомості про замовника та підрядників будівельних робіт розміщуються на відповідному стенді, який встановлюється на будівельному майданчику в доступному для огляду місці.
18. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю ведуть реєстр виданих, скасованих (анульованих) дозволів на виконання будівельних робіт та відмов у їх наданні.
19. Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, форма відмови у наданні дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та скасування (анулювання) дозволу на виконання будівельних робіт і порядок ведення реєстру виданих та скасованих (анульованих) дозволів на виконання будівельних робіт встановлюються Кабінетом Міністрів України.
20. У разі спорудження об’єктів житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучення від фізичних та юридичних осіб, дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю тільки після опублікування проектної декларації, зареєстрованої у порядку, визначеному законодавством.
Стаття 104. Будівництво об’єкта архітектури
1. Будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об’єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.
2. Правові та організаційні засади здійснення в Україні будівельної діяльності встановлюються законом.
Стаття 105. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів
1. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Сертифікат відповідності — документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, а у випадках, визначених статтями 80, 81 цього Кодексу — й будівельному паспорту забудови земельної ділянка.
2. Для одержання сертифіката відповідності замовник або уповноважена ним особа подає до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка надала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву, до якої додаються:
1) проектна документація на будівництво об’єкта, погоджена та затверджена в установленому законодавством порядку;
2) акт готовності об’єкта до експлуатації, підписаний генеральною проектувальною та генеральною підрядною організаціями, субпідрядними організаціями, що здійснювали будівництво, генеральною проектувальною організацією, замовником, страховою компанією (якщо об’єкт застрахований). В разі відсутності в акті готовності підпису архітектора — автора проекту або уповноваженої ним особи такий акт є недійсним, крім випадків здійснення будівництва за типовими проектами або індивідуальними проектами багаторазового застосування.
3. Для одержання сертифіката відповідності на закінчений об’єкт, будівництво якого здійснювалося на підставі будівельного паспорту, замовник або уповноважена ним особа подає до відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, письмову заяву, до якої додаються:
1) будівельний паспорт забудови земельної ділянки;
2) акт готовності об’єкта до експлуатації, підписаний органом містобудування та архітектури, що видав будівельний паспорт забудови земельної ділянки, місцевими органами державного санітарно-епідеміологічного та пожежного нагляду.
4. Розгляд заяви, прийняття рішення про видачу сертифіката відповідності або відмову в його видачі, реєстрація виданих сертифікатів відповідності та відмов у їх видачі здійснюються інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
5. Відмова у видачі сертифіката відповідності інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю надається заявнику в письмовому вигляді з мотивованим обґрунтуванням та рекомендаціями щодо усунення виявлених порушень.
Підставами для відмови у видачі сертифіката відповідності є:
1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката відповідності;
2) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;
3) невідповідність об’єкта погодженій та затвердженій проектній документації на будівництво цього об’єкта, у відповідних випадках — будівельному паспорту забудови земельної ділянки, вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил.
6. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є дата видачі зареєстрованого сертифіката відповідності.
7. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об’єктів будівництва забороняється.
8. Сертифікат відповідності є підставою для укладення договорів про постачання на прийняті в експлуатацію об’єкти необхідних для їх функціонування ресурсів — води, газу, тепла, електроенергії тощо, включення даних про цей об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на цей об’єкт.
9. Спори, пов’язані з видачею сертифіката відповідності або відмовою у його видачі, вирішуються судом.
10. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю ведуть реєстр виданих сертифікатів відповідності та відмов у їх видачі.
11. Форми сертифіката відповідності, заяви, що подається для одержання сертифіката, відмови у видачі сертифіката, акта готовності об’єкта до експлуатації, порядок видачі сертифікатів відповідності, порядок ведення їх реєстру, розмір та порядок внесення плати за їх видачу затверджуються Кабінетом Міністрів України
Стаття 106. Права власників і користувачів введеного в експлуатацію об’єкта будівництва на отримання інформації про цей об’єкт
1. Власник, користувач введеного в експлуатацію об’єкта будівництва має право на отримання від замовника (забудовника) погодженої та затвердженої в установленому порядку:
1) дозвільної документації на будівництво об’єкта;
2) проектної та виконавчої документації;
3) архітектурно-технічного паспорта об’єкта;
4) сертифіката відповідності;
5) проекту експлуатації об’єкта будівництва;
6) а також інформації про:
а) технічні регламенти — обов’язкові вимоги, яким повинні відповідати будівельні матеріали та обладнання, виконані будівельні роботи;
б) гарантовані обов’язки підрядника та порядок подання підряднику претензій;
в) розробників проектної документації та субпідрядників, що брали участь у розробленні проектної документації та будівництві об’єкта.
2. Підрядник і замовник подають зазначену інформацію про об’єкт будівництва власнику об’єкта протягом місяця з дня введення об’єкта будівництва в експлуатацію.
Власник об’єкта будівництва має право отримувати й іншу інформацію про проектування та будівництво об’єкта відповідно до законодавства.
Стаття 107. Обов’язки власників та користувачів у процесі експлуатації об’єкта будівництва
1. Власники та користувачі об’єкта будівництва зобов’язані використовувати такий об’єкт відповідно до законодавства, його цільового і функціонального призначення, а саме:
1) дотримуватися вимог, передбачених проектом експлуатації об’єкта будівництва;
2) проводити огляд технічного стану об’єкта;
3) утримувати об’єкт в належному технічному, санітарно-гігієнічному, протипожежному, архітектурно-естетичному стані;
4) зберігати протягом нормативного строку експлуатації об’єкта архітектурні та будівельні проекти, архітектурно-будівельний паспорт об’єкта, копії протоколів випробувань і перевірок обладнання, а також проектну і технічну документацію на будівельні роботи, виконані у процесі експлуатації об’єкта.
2. Власник і користувач об’єкта, якщо інше не встановлено законодавством, повинні періодично проводити ремонт об’єкта, що експлуатується, виконувати вимоги відповідних спеціально уповноважених органів з питань містобудування та архітектури, інших органів і служб, які здійснюють нагляд за експлуатацією об’єктів будівництва.
3. Фінансування робіт з ремонту або реконструкції об’єкта здійснюється власником, користувачем об’єкта.
4. Порядок реставрації та ремонту об’єктів історико-культурної спадщини визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 108. Пайова участь замовників (забудовників) у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту
1. Створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування.
2. Замовник, який має намір здійснити будівництво об’єкта архітектури у населеному пункті, зобов’язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
3. Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об’єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
4. До пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не залучаються замовники у разі здійснення будівництва:
1) об’єктів будь-якого призначення на замовлення органів державної влади або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів;
2) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
3) об’єктів комплексної забудови територій, що здійснюється на конкурсній основі;
4) об’єктів, що споруджуються замість пошкоджених або зруйнованих внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій чи пожежі;
5) об’єктів будівництва, що споруджуються комунальними підприємствами, засновниками яких є відповідні місцеві ради;
6) об’єктів, будівництво яких здійснюється за будівельними паспортами.
5. Розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об’єкта архітектури, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
6. Установлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, визначеного частиною сьомою цієї статті.
7. Граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати:
1) для нежитлових будівель та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення) — 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об’єкта;
2) для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення — 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об’єкта.
8. На формування житлового фонду соціального призначення та службового житла спрямовується 25 відсотків пайової участі (внеску).
9. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об’єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі (внеску) замовника, встановленої цією статтею, а також крім випадку, визначеного частиною п’ятою статті 86 цього Кодексу.
10. Розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається не пізніше 10 робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва (реконструкції) об’єкта архітектури, з техніко-економічними показниками.
11. Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Неукладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є підставою для відмови замовнику у отриманні дозволу на виконання будівельних робіт.
12. Істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є:
1) розмір пайової участі (внеску);
2) строки (графік) сплати пайового внеску;
3) відповідальність сторін.
Невід’ємною частиною договору є розрахунок розміру пайового участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
13. Пайовий внесок сплачується в повній сумі єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Граничний строк сплати пайового внеску не повинен перевищувати одного місяця після прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію.
14. Кошти, що надійшли як пайова участь (внесок) замовників об’єктів будівництва, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, будівництва соціального і службового житла відповідного населеного пункту.
15. Спори, пов’язані з відмовою однієї із сторін укласти договір щодо пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, невиконанням або неналежним виконанням умов такого договору вирішуються судом.
РОЗДІЛ IV
ВРАХУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ, ГРОМАДСЬКИХ І ПРИВАТНИХ ІНТЕРЕСІВ ПІД ЧАС ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
ГЛАВА 12
ВРАХУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ІНТЕРЕСІВ
Стаття 109. Врахування державних інтересів під час планування і забудови територій
1. Для врахування державних інтересів під час планування і забудови територій необхідно визначити потреби в територіях для розташування та утримання об’єктів загальнодержавного значення, розв’язання інших завдань реалізації державної політики щодо використання територій.
2. Врахування державних інтересів здійснюється шляхом виконання вимог до розроблення містобудівної документації, проведення її експертизи, здійснення державного контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій та окремих земельних ділянок у порядку, встановленому законодавством.
3. Вимоги до розроблення містобудівної документації визначаються згідно із законом відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури разом з іншими органами виконавчої влади і додаються до завдання на проектування.
4. Вимоги до розроблення схем планування на загальнодержавному, регіональному рівні та генеральних планів міст Києва та Севастополя визначаються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури за участю інших центральних органів виконавчої влади.
5. Порядок урахування державних інтересів під час планування і забудови територій на місцевому рівні встановлюється в регіональних правилах забудови.
ГЛАВА 13
ВРАХУВАННЯ ГРОМАДСЬКИХ І ПРИВАТНИХ ІНТЕРЕСІВ
Стаття 110. Громадське обговорення
1. Для врахування громадських і приватних інтересів під час планування територій на місцевому рівні, встановлення місцевих правил забудови населених пунктів, внесення змін до них, вирішення питань розміщення об’єктів будівництва на територіях з існуючою забудовою, територіях, які мають громадське значення, у тому числі рекреаційних територіях і територіях з цінними ландшафтами, відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити:
1) інформування населення адміністративно-територіальних одиниць про рішення щодо розроблення містобудівної документації, наміри забудови відповідних територій, земельних ділянок і прогнозовані правові, економічні та екологічні наслідки;
2) громадське обговорення містобудівної документації, забудови окремих земельних ділянок, проектів місцевих правил забудови або змін до них;
3) розгляд пропозицій та зауважень, що надійшли в результаті громадського обговорення, прийняття та оприлюднення рішень щодо їх врахування або вмотивованого відхилення;
4) узгодження інтересів територіальних громад у разі виникнення розбіжностей під час вирішення питань планування суміжних територій (зон спільних інтересів);
5) інформування через засоби масової інформації про затвердження містобудівної документації, місцевих правил забудови, змін до них, рішень про надання земельних ділянок під забудову;
6) оприлюднення місцевих правил забудови, змін до них та постійну доступність широкої громадськості до цих правил.
2. Однією з підстав для прийняття рішення щодо забудови земельних ділянок є результат громадського обговорення, яке проводиться один раз перед прийняттям відповідного рішення.
В разі, якщо державною експертизою встановлено, що враховані за результатами громадського обговорення пропозиції громадськості не відповідають державним стандартам, нормам і правилам, — до проектної документації вносяться зміні щодо забезпечення відповідності державним стандартам, нормам і правилам, а громадське обговорення проводиться повторно.
3. Не підлягає громадському обговоренню:
1) містобудівна документація на загальнодержавному та регіональному рівнях;
2) наміри будівництва об’єкта:
а) належність якого до переважних видів забудови, визначених місцевими правилами забудови для відповідної території, підтверджена в порядку, встановленому цим Кодексом;
б) на території кварталу, мікрорайону, іншій території, детальний план чи проект забудови якої затверджений, а також за умови, що ці наміри будівництва відповідають детальному плану, проекту забудови і не порушують містобудівних умов і обмежень, передбачених детальним планом, проектом забудови для цього об’єкта;
в) інженерної чи транспортної інфраструктури, за винятком об’єктів, будівництво яких пов’язане із змінами форм власності на нерухоме майно, знесенням зелених насаджень, негативними екологічними наслідками.
4. Незгода територіальних громад, громадських об’єднань та громадян з рішеннями щодо планування та забудови територій або з наступними діями юридичних і фізичних осіб, які проводяться з очевидним порушенням зазначених рішень, є підставою для оскарження заінтересованими суб’єктами цих рішень або дій в судовому порядку.
5. Порядок громадського обговорення, встановлений цим Кодексом, може застосовуватись для вивчення громадської думки стосовно важливих проблем містобудування певної території (формування соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, охорона природи та поліпшення стану навколишнього природного середовища, збереження культурної спадщини, естетика ландшафту тощо) для врахування її під час визначення напрямів містобудівної діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, розроблення відповідних містобудівних програм.
Стаття 111. Предмет громадського обговорення
1. Громадському обговоренню підлягають розроблені та погоджені в установленому законодавством порядку містобудівна документація на місцевому рівні, проекти місцевих правил забудови, а саме:
1) схеми планування і забудови територій;
2) генеральні плани населених пунктів;
4) детальні плани територій;
5) проекти забудови територій;
6) проекти розподілу територій;
7) місцеві правила забудови.
2. У разі розроблення генеральних планів населених пунктів у дві стадії громадському обговоренню підлягають окремо проект концепції розвитку населеного пункту та проект генерального плану населеного пункту.
3. Громадське обговорення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови проводиться один раз.
4. Проектування і будівництво окремих будівель і споруд, які не передбачені затвердженими детальними планами території, проектами забудови не допускається і не виноситься на обговорення.
Стаття 112. Організація проведення громадського обговорення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови
1. Сільські, селищні, міські, районні у місті ради (їх виконавчі органи) під час вирішення питань планування і забудови територій зобов’язані забезпечити:
1) оприлюднення прийнятих рішень про розроблення містобудівної документації, місцевих правил забудови з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками;
2) оприлюднення розроблених і погоджених в установленому законодавством порядку проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови і вільний доступ громадськості до цієї інформації;
3) реєстрацію, розгляд та узагальнення поданих пропозицій (зауважень) громадськості до проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови;
4) проведення громадського обговорення проектів містобудівної документації та місцевих правил забудови;
5) вирішення спірних питань між громадськістю і замовниками документації у погоджувальній комісії;
6) винесення невирішених погоджувальною комісією спірних питань на розгляд відповідної ради;
7) оприлюднення результатів громадського обговорення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови.
2. Оприлюднення прийнятих сільськими, селищними, міськими радами рішень про розроблення та затвердження містобудівної документації, місцевих правил забудови, результатів громадського обговорення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови здійснюється у двотижневий строк після їх прийняття шляхом опублікування таких рішень у засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення їх на офіційних веб-сайтах цих органів.
3. Прийняті рішення про розроблення та затвердження містобудівної документації, дія яких поширюється на інші адміністративно-територіальні одиниці, надсилаються відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування.
4. Сільські, селищні, міські ради зобов’язані інформувати громадськість через місцеві засоби масової інформації про прогнозовані правові, економічні та екологічні наслідки впровадження схем планування і забудови територій, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій, проектів забудови територій, проектів розподілу територій.
5. Проекти містобудівної документації, місцевих правил забудови оприлюднюються не пізніше ніж у місячний строк після надходження до сільської, селищної, міської ради розроблених та погоджених в установленому законодавством порядку таких проектів шляхом опублікування повідомлень про проведення громадського обговорення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови та розповсюдження їх у друкованому вигляді як інформаційні пакети чи брошури.
6. Проекти містобудівної документації, дія яких поширюється на інші адміністративно-територіальні одиниці, надсилаються відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування.
7. У повідомленні про громадське обговорення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови зазначається:
1) найменування проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови, їх значення для планування території та межі територій, у тому числі суміжних, на яких проживають особи, що мають право брати участь у громадському обговоренні відповідних проектів;
2) відомості про замовника та розробника, підстави для розроблення;
3) положення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови, у тому числі графічні матеріали, відкриті для широкого ознайомлення, що відображають зміст зазначеної документації та її проектних рішень;
4) порядок, місце і строки ознайомлення з проектом відповідної документації;
5) найменування та місцезнаходження, контактна інформація органу, до якого слід звертатися з пропозиціями (зауваженнями);
6) строк подання пропозицій (зауважень);
7) відомості щодо запланованих інформаційних заходів (презентація, експонування, телевізійна програма, публічна конференція, «круглий стіл» тощо);
8) дата, час і місце проведення громадського обговорення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови;
9) у разі проведення повторного громадського обговорення на підставі, визначеної частиною другою статті 110 цього Кодексу, — висновок державної експертизи проектів відповідної документації.
8. Особи, які виносять проекти містобудівної документації, місцевих правил забудови на громадське обговорення, є відповідальними за їх автентичність (відповідність документації, що обговорюється), відкритість для широкого ознайомлення, а також за додержання вимог законодавства та державних норм і стандартів.
9. Повідомлення про громадське обговорення проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови є підставою для подання пропозицій (зауважень) до сільської, селищної, міської ради.
10. Пропозиції (зауваження) подаються до початку проведення громадського обговорення, а також можуть бути висловлені та внесені до протоколу під час проведення такого обговорення.
Пропозиції (зауваження) мають бути обґрунтовані, а також містити посилання на положення відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів, державних стандартів, норм і правил.
11. Дата проведення громадського обговорення визначається сільською, селищною, міською радами у строк:
1) не менш як три і не більш як п’ять місяців — після оприлюднення повідомлення про громадське обговорення проектів схем планування і забудови територій, генеральних планів населених пунктів, детальних планів територій, місцевих правил забудови;
2) не менш як два і не більш як чотири місяці — з дня оприлюднення повідомлення про громадське обговорення проектів забудови територій, проектів розподілу територій.
12. Місце та час проведення громадського обговорення визначаються залежно від виду містобудівної документації, що виноситься на обговорення, з урахуванням можливості забезпечення присутності всіх ймовірних учасників.
Стаття 113. Вимоги до осіб — учасників громадського обговорення
1. У громадському обговоренні можуть брати участь:
1) повнолітні фізичні особи, які проживають на території, щодо якої розробляється містобудівна документація, місцеві правила забудови, або на суміжній з нею території, що визначається відповідним органом місцевого самоврядування, відповідальним за проведення громадського обговорення;
2) юридичні особи, приміщення яких розташовані на території, щодо якої розробляється містобудівна документація, місцеві правила забудови, в особі їх повноважних представників;
3) власники та користувачі земельних ділянок, розташованих на території, щодо якої розробляється містобудівна документація, місцеві правила забудови, та на суміжній з нею території, що визначається відповідним органом місцевого самоврядування, відповідальним за проведення громадського обговорення;
4) представники громадських організацій, органів самоорганізації населення, діяльність яких поширюється на відповідну територію;
5) замовники та розробники документації;
6) посадові особи відповідно сільської, селищної, міської рад;
7) народні депутати України, депутати відповідних рад.
Стаття 114. Проведення громадського обговорення. Розгляд пропозицій (зауважень)
1. Сільські, селищні, міські ради (їх виконавчі органи) у визначені цим Кодексом строки проводять громадське обговорення відповідних проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови. Громадське обговорення проводиться під головуванням представника сільської, селищної, міської ради.
2. Головуючий на громадському обговоренні зобов’язаний:
1) забезпечити реєстрацію учасників слухань;
2) забезпечити обрання секретаріату слухань у складі трьох осіб — представників відповідно сільської, селищної, міської ради, громадськості та замовника документації;
3) оголосити порядок денний і пропозиції щодо регламенту проведення обговорення;
4) поінформувати про порядок ведення протоколу, подання усних та письмових пропозицій (зауважень) щодо предмета обговорень;
5) надавати можливість розробникам викласти основні положення містобудівної документації, місцевих правил забудови, що підлягають обговоренню, та проблемні питання, що заслуговують на увагу громадськості;
6) інформувати учасників обговорення про подані пропозиції (зауваження) та порядок їх урахування;
7) надавати можливість представникам громадськості поставити запитання та висловити свою думку;
8) забезпечити ведення обговорення та прийняття відповідних рішень щодо пропозицій (зауважень) з дотриманням регламенту;
9) оголосити рішення про призначення членів погоджувальної комісії від відповідно сільської, селищної, міської ради;
10) забезпечити обрання членів погоджувальної комісії від громадськості;
11) підбити підсумки громадського обговорення та поінформувати учасників обговорення про порядок урахування пропозицій (зауважень).
3. До складу погоджувальної комісії входять:
1) посадові особи відповідно сільської, селищної, міської ради;
2) представники органу земельних ресурсів, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органу, спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини та інших органів, залежно від виду містобудівної документації;
3) представники професійних об’єднань та спілок, архітектори, науковці;
4) уповноважені представники громадськості, які обираються на громадському обговоренні. Кількість представників громадськості має становити не менш як 50 відсотків і не більш як 70 відсотків загальної чисельності комісії.
4. Головою погоджувальної комісії є посадова особа відповідно сільської, селищної, міської ради, яка головувала на громадському обговоренні.
5. Протокол громадського обговорення складається секретаріатом за участю членів погоджувальної комісії, підписується ними та головуючим. За наявності спірних питань у протоколі фіксується обґрунтування члена (членів) погоджувальної комісії.
6. Погоджувальна комісія протягом двох тижнів розглядає спірні питання, зафіксовані у протоколі громадського обговорення, та ухвалює рішення про врахування або відхилення цих пропозицій (зауважень).
Засідання погоджувальної комісії є правомочним, якщо у ньому взяли участь не менш як дві третини її членів (з них не менш як половина представників громадськості).
7. Рішення погоджувальної комісії приймається простою більшістю голосів присутніх на її засіданні членів та оформлюється відповідним протоколом, який має рекомендаційний характер для органу місцевого самоврядування.
8. Проведення громадського обговорення фіксується за допомогою засобів аудіовізуального запису та інших доступних засобів.
9. У разі неспроможності погоджувальної комісії врегулювати спірні питання остаточне рішення приймає відповідно сільська, селищна, міська рада. Урегульовані погоджувальною комісією спірні питання чи прийняті відповідно сільською, селищною, міською радою рішення є підставою для внесення змін до проекту документації.
Стаття 115. Урахування результатів громадського обговорення
1. У разі потреби за результатами громадського обговорення вносяться необхідні зміни до проектів містобудівної документації, а відповідно сільська, селищна, міська рада, після отримання позитивного висновку державної експертизи та відповідних погоджень, приймає рішення щодо затвердження містобудівної документації, місцевих правил забудови.
2. Сторона, незгідна з рішенням органу місцевого самоврядування, може оскаржити його в судовому порядку.
3. Затвердження проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови без їх громадського обговорення забороняється, а матеріали громадського обговорення є невід’ємною складовою частиною містобудівної документації, місцевих правил забудови.
Стаття 116. Фінансування заходів, пов’язаних з громадським обговоренням
1. Фінансування заходів, пов’язаних з громадським обговоренням проектів містобудівної документації, місцевих правил забудови, здійснюється за рахунок коштів замовників цих проектів.
Стаття 117. Матеріали, що подаються для громадського обговорення
1. Для громадського обговорення надаються такі матеріали:
1) основні положення генеральних планів населених пунктів, схем планування і забудови територій на місцевому рівні, детальних планів територій, проектів забудови територій, проектів розподілу територій, текст та графічні матеріали, які наочно демонструють зміст зазначеної містобудівної документації або запропонованих змін до неї;
2) проект місцевих правил забудови населеного пункту або частини його території, змін до правил — текст та графічні матеріали;
2. У разі потреби матеріали, визначені частиною першою цієї статті, можуть доповнюватися:
1) додатковими розрахунками та обґрунтування (з посиланням на відповідну містобудівну документацію) намірів забудови територій, земельних ділянок, а також ескізні графічні або інші матеріали, що відображають забудову з урахуванням усіх обмежень;
2) критичними показниками, які визначають вплив на довкілля (припустимі викиди, шумове чи інше забруднення для промислового об’єкта, орієнтація в’їздів (входів) для об’єктів масового відвідування, вантажопотоки, місця паркування тощо), відповідно до висновків спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури, охорони навколишнього природного середовища, управління транспорту.
3. Всі графічні матеріали містобудівної документації та місцевих правил забудови, надані для громадського обговорення, мають бути придатні для широкого ознайомлення (розсекречені розробником документації), а їх електронні копії до початку громадського обговорення розміщені на веб-сайтах відповідних органів місцевого самоврядування.
4.Особи, які подають матеріали для громадського обговорення, несуть відповідальність за їх автентичність (відповідність документації, яка обговорюється), а також за додержання вимог законодавства, державних норм і правил, у тому числі вимог до нерозголошення державної таємниці.
ГЛАВА 14
АВТОРСЬКЕ ПРАВО НА ОБ’ЄКТИ МІСТОБУДІВНОЇ
ТА АРХІТЕКТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 118. Об’єкти та суб’єкти авторського права в галузі містобудування і архітектури
1. Відносини, що виникають під час створення і використання об’єктів містобудування і архітектури як об’єктів авторського права, регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права», цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.
2. Об’єктами авторського права в галузі містобудування і архітектури є твори містобудування, архітектури садово-паркового мистецтва, а також плани, креслення, пластичні твори, ілюстрації, карти та ескізи, що стосуються містобудування і архітектури.
3. Особа (особи), творчою працею якої (яких) створено об’єкти містобудування і архітектури як об’єкти авторського права, вважається автором (співавторами) цих об’єктів.
4. Співавторами не можуть бути особи, які надають автору об’єкта містобудування, архітектури технічну, консультаційну чи організаційну допомогу або такі, що здійснюють організацію проектування і будівництва (реконструкції, реставрації, капітального ремонту), контроль за виконанням зазначених робіт.
Стаття 119. Майнові права на об’єкт містобудування, архітектури
1. Майнові права на об’єкт містобудування, архітектури як об’єкт авторського права, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
2. Майнові права на об’єкт містобудування, архітектури як об’єкт авторського права, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта або замовникові (забудовникові) спільно, якщо інше не встановлено договором.
3. Істотною умовою договору про створення об’єкту містобудування є правовий режим здійснення майнових прав на містобудівну документацію після передачі її замовнику.
4. Обов’язкові умови договорів щодо розпорядження майновими правами на об’єкт містобудування, архітектури як об’єкт авторського права визначаються Цивільним кодексом України та Законом України «Про авторське право і суміжні права».
5. Автор проекту об’єкту архітектури, садово-паркового мистецтва має виключне право на участь у подальшій його реалізації, якщо інше не передбачено умовами договору із замовником (забудовником) або юридичною чи фізичною особою, де або в якої він працює, а також на внесення змін до незавершеного будівництвом чи збудованого об’єкту архітектури, садово-паркового мистецтва у разі зміни його функціонального призначення чи реконструкції.
6. Використання проекту об’єкту архітектури, садово-паркового мистецтва для реалізації допускається тільки одноразово, якщо інше не обумовлено договором, згідно з яким створено проект. Повторне використання такого проекту і розробленої на його основі робочої документації здійснюється виключно за згодою автора з виплатою йому або його правонаступникам авторської винагороди.
7. Автор об’єкта містобудування, архітектури як об’єкта авторського права має право на одержання у встановленому законодавством порядку авторської винагороди за його створення і використання.
Стаття 120. Особисті немайнові права автора (співавторів) об’єкта містобудування, архітектури
1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності автора (співавторів) об’єкта містобудування, архітектури як об’єкта авторського права є відповідні права, визначені Цивільним кодексом України, Законом України «Про авторське право і суміжні права»:
1) право фотографувати, здійснювати відеозйомку відповідного об’єкта містобудування, архітектури як об’єкта авторського права, крім випадків, визначених законом;
2) право вимагати визнання свого авторства (співавторства) шляхом зазначення належним чином свого імені на об’єкті архітектури як об’єкті авторського права, якщо це практично можливо.
2. Особисті немайнові права на об’єкт містобудування, архітектури як об’єкт авторського права належать його автору (співавторам) незалежно від умов договору (контракту) між автором та замовником (забудовником) або юридичною чи фізичною особою, де або в якої він працює.
РОЗДІЛ V
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЛАНУВАННЯ
І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
ГЛАВА 15
НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЛАНУВАННЯ
І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 121. Нормативне регулювання планування і забудови територій
1. Нормативне регулювання планування і забудови територій, проектування об’єктів будівництва здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових актів, будівельних норм, національних стандартів, регіональних і місцевих правил забудови.
2. Нормативні засади регулювання планування і забудови територій, проектування об’єктів будівництва спрямовані на:
1) створення безпечних умов для життя та здоров’я людини;
2) створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями;
3) забезпечення раціонального використання природних ресурсів;
4) удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, інженерної інфраструктури, будівництва та експлуатації житла, об’єктів комунального господарства;
5) поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення населення;
6) охорону довкілля та формування екологічної мережі;
7) збереження і збагачення культурної спадщини та історичного середовища.
Стаття 122. Система будівельних норм у сфері планування і забудови територій
1. Будівельні норми щодо планування і забудови територій, проектування і будівництва об’єктів архітектури є складовою системи нормативного забезпечення у будівництві, яка включає державні, галузеві норми, національні стандарти та технічні умови.
2. Державні будівельні норми у сфері планування і забудови територій:
1) регламентують порядок розроблення і реалізації містобудівної документації, проектів об’єктів будівництва;
2) встановлюють вимоги щодо планування і забудови територій та комплекс якісних і кількісних граничних показників забудови з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов, які спрямовані на забезпечення формування повноцінного життєвого середовища та найкращих умов життєдіяльності людини.
Стаття 123. Порядок розроблення, затвердження та реєстрації будівельних норм
1. Розроблення, затвердження, внесення змін до державних будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюються центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
2. Розроблення, затвердження, внесення змін до галузевих будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюються відповідними суб’єктами нормування.
3. Виконавцями робіт з нормування у будівництві є базові організації з науково-технічної діяльності у будівництві.
Положення про базову організацію з науково-технічної діяльності у будівництві затверджує Кабінет Міністрів України. Перелік базових організацій встановлює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України положення.
4. Проект галузевих будівельних норм перед затвердженням суб’єктом нормування підлягає погодженню з центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
5. Порядок розроблення, погодження, затвердження, внесення змін до будівельних норм та визнання їх такими, що втратили чинність, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
6. Державні та галузеві будівельні норми протягом одного місяця з дня їх затвердження підлягають реєстрації в центральному органі виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
7. Державні та галузеві будівельні норми не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України.
8. Зареєстровані державні та галузеві будівельні норми, зміни до них набирають чинності не раніше ніж через 90 днів з дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні відповідного суб’єкта нормування.
9. Органи, що затвердили державні та галузеві будівельні норми чи зміни до них, зобов’язані розмістити тексти та актуалізовані тексти норм із внесеними змінами на своїх офіційних веб-сайтах у вигляді баз даних цих норм та забезпечити безоплатний доступ до них.
Стаття 124. Застосування будівельних норм
1. Застосування будівельних норм або їх окремих положень є обов’язковим для всіх суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, які провадять будівельну, містобудівну, архітектурну діяльність та забезпечують виготовлення продукції будівельного призначення.
2. Будівельні норми можуть містити вимоги щодо оцінки відповідності будівельної продукції вимогам законодавства.
3. Правила підтвердження придатності нових будівельних виробів для застосування, щодо яких відсутні вимоги будівельних норм, інших нормативних актів і документів у сфері будівництва, встановлює Кабінет Міністрів України.
4. У разі якщо у будівельних нормах є посилання на стандарти, то ці стандарти є обов’язковими до застосування.
5. Відповідальність за недотримання вимог будівельних норм визначається законом.
Стаття 125. Оприлюднення будівельних норм
1. Будівельні норми та зміни до них у повному обсязі підлягають оприлюдненню в офіційних друкованих виданнях та на офіційному веб-сайті суб’єкта нормування.
2. Будівельні норми не є об’єктом авторського права.
Стаття 126. Фонди будівельних норм
1. Центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури створює центральний фонд будівельних норм, що містить контрольні примірники державних і галузевих будівельних норм.
2. Положення про центральний фонд будівельних норм і типове положення про фонди галузевих будівельних норм затверджуються Кабінетом Міністрів України.
3. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади створюють фонди галузевих будівельних норм, що містять контрольні примірники галузевих будівельних норм.
4. Фонди галузевих будівельних норм діють на підставі положень, затверджених відповідними суб’єктами нормування.
5. Організації, підприємства, установи, на які покладаються функції зберігання центрального фонду будівельних норм та фондів галузевих будівельних норм, визначаються відповідними суб’єктами нормування.
6. Тексти всіх будівельних норм, включених до центрального фонду будівельних норм, розміщуються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади з питань будівництва. містобудування та архітектури. Доступ до таких текстів є безоплатним.
Стаття 127. Джерела фінансування робіт з нормування у будівництві
1. Джерелами фінансування робіт з нормування у будівництві є кошти Державного бюджету України та інші кошти в порядку, визначеному законодавством.
2. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до повноважень яких належать питання з нормування у будівництві, проводять торги (конкурси, тендери), у разі якщо вартість розроблення конкретного нормативу перевищує встановлений законодавством рівень вартості послуг, до яких застосовується законодавство щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, а якщо не перевищує, то виконавців робіт з розроблення державних та галузевих будівельних норм визначають без проведення торгів (конкурсів, тендерів). При цьому предметом закупівлі вважається не сукупність нормативів, а кожна окрема будівельна норма.
Виконавцями робіт з розроблення державних та галузевих будівельних норм є базові організації з науково-технічної діяльності в будівництві з переліку, складеного відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
3. Створення та зберігання фондів будівельних норм здійснюються в межах коштів, виділених на фінансування робіт з нормування у будівництві, і не потребують додаткового фінансування з Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Стаття 128. Особливості нормування у будівництві з урахуванням регіональних умов планування і забудови територій
1. Державні будівельні норми мають враховувати регіональні особливості щодо планування і забудови територій шляхом:
1) доповнення та конкретизації положень державних будівельних норм у сфері планування і забудови територій з урахуванням регіональних особливостей соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов планування і забудови відповідних територій;
2) встановлення додаткових вимоги щодо планування і забудови територій в межах граничних параметрів якісних та кількісних показників забудови, які встановлені у державних будівельних нормах.
2. Норми, якими враховуються регіональні особливості, не можуть суперечити положенням державних будівельних норм.
Стаття 129. Соціальні вимоги в сфері планування і забудови територій
1. Соціальні вимоги до планування і забудови населених пунктів спрямовані на створення середовища міст і всіх типів поселень, яке забезпечує сприятливі умови життєдіяльності людини відповідно до існуючих соціально-економічних та демографічних умов, а також передбачають можливість подальшого його розвитку і удосконалення з вирішенням комплексу питань планування, забудови, раціонального використання територій тощо.
2. Соціальні вимоги повинні передбачати:
1) удосконалення соціальних стандартів рівня та якості життя;
2) розвиток мережі закладів та установ освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури і відпочинку незалежно від форми власності з дотриманням нормативних показників соціальних стандартів та з урахуванням місцевих соціально-економічних та демографічних умов;
3) відкриття та утримання державних установ і навчальних закладів для соціально незахищених верств населення (інвалідів, дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків);
4) створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями;
5) розвиток транспортної інфраструктури.
3. Для розміщення соціального житла визначаються земельні ділянки, забудова яких не пов’язана із знесенням існуючих будівель і споруд, значними обсягами робіт з інженерної підготовки та інженерного забезпечення об’єктів будівництва.
Стаття 130. Санітарні, екологічні вимоги та вимоги щодо запобігання техногенним і природним надзвичайним ситуаціям
1. Для створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, сталого, екологічно збалансованого розвитку територій, охорони навколишнього природного середовища під час планування і забудови територій, розроблення містобудівної документації та її реалізації, будівництва і реконструкції підприємств, будинків, споруд, комплексів та інших об’єктів суб’єкти планування і забудови територій зобов’язані:
1) забезпечити максимальне збереження зелених насаджень шляхом опрацювання альтернативних варіантів розміщення об’єктів будівництва, допускаючи знесення цих зелених насаджень лише в разі відсутності інших шляхів вирішення питання;
2) провести оцінку розрахункового впливу на довкілля (критичних показників, які визначають вплив на довкілля, а саме, припустимі викиди, шумове чи інше забруднення промислових об’єктів, орієнтація в’їздів (входів) для об’єктів масового відвідування, вантажопотоки, місця паркування тощо) під час розташування та будівництва екологічно небезпечних об’єктів, комплексів будинків і споруд житлово-цивільного, комунального, виробничого та іншого призначення відповідно до виду проектної документації;
3) забезпечити досягнення нормативних вимог та стандартів, які визначають якість і безпеку атмосферного повітря, води, ґрунтів та інших факторів природного і техногенного походження;
4) передбачати заходи для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів, а також оформляти необхідну документацію.
2. Планування і забудова територій здійснюється з дотриманням вимог забезпечення охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки територій та її захисту від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, вимог пожежної та техногенної безпеки, з урахуванням створення страхового фонду документації.
Суб’єкти планування і забудови територій мають враховувати вимоги щодо встановлення меж зон з особливими умовами використання територій (охоронних, водоохоронних, інших зон тощо), складати перелік об’єктів, будівництво яких заборонене в межах таких зон та дотримуватися порядку їх використання, що встановлюється нормативно-правовими актами.
Стаття 131. Нормативні показники будівельних норм у сфері містобудування
1. У державних будівельних нормах у сфері містобудування регламентується ефективність забудови території різних територіальних зон шляхом визначення ступеня забудови.
2. Ступінь забудови земельної ділянки (для нелінійних споруд) встановлюється із застосуванням:
1) коефіцієнта забудови;
2) показника щільності забудови.
Максимально допустима площа забудови на 1 кв. метр площі земельної ділянки визначається із застосуванням коефіцієнта забудови (відсоток забудови земельної ділянки).
Максимально допустима щільність площі поверхів (сумарної загальної площі поверхів), яку допускається розміщувати на 1 кв. метрі земельної ділянки, зокрема земельної ділянки житлової забудови, визначається із застосуванням показника щільності забудови.
При визначенні максимального значення щільності забудови одночасно визначається її мінімальне значення.
3. Межами ділянок є червоні лінії кварталів, а також інші межі, встановлені містобудівною документацією. Порядок визначення меж земельних ділянок для житлової забудови мікрорайонів, кварталів, а також диференціація граничних мінімальних (максимальних) параметрів показників ступеня забудови встановлюються державними будівельними нормами.
4. Показники ступеня забудови розраховуються з урахуванням регіональних особливостей соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов планування і забудови в межах граничних параметрів показників, які встановлено у державних будівельних нормах.
Перелік показників використання територій, який визначений законодавством або державними будівельними нормами доповнюється додатковими показниками, а саме:
1) коефіцієнтом загального об’єму;
2) граничними (мінімальними та/або максимальними) розмірами земельних ділянок, зокрема їх площею;
3) граничною кількістю поверхів або граничною висотою будинків, будівель, споруд;
4) іншими показниками.
Стаття 132. Порядок внесення змін до будівельних норм
1. Внесення змін до державних будівельних норм у сфері планування і забудови територій, у тому числі колишнього Радянського Союзу, і визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури в порядку, визначеному законодавством.
2. Внесення змін до галузевих норм з питань планування і забудови територій та визнання їх такими, що втратили чинність, здійснюється відповідними суб’єктами нормування за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
ГЛАВА 16
ІНФОРМАЦІЙНЕ ТА ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 133. Інформація, що використовується для розроблення містобудівної документації, проектної документації для будівництва
1. Для розроблення містобудівної документації та проектної документації для будівництва використовується інформація, що міститься у державній статистичній звітності, відомості державних кадастрів, фондові матеріали інженерних вишукувань для будівництва, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інші матеріали, які надаються окремими фізичними та юридичними особами у порядку, встановленому законодавством.
2. Інформація, необхідна для здійснення планування територій, включає матеріали у текстовій та графічній (схеми, карти, плани) формі.
3. Інформація, що необхідна для здійснення планування територій і має надаватися органами державної влади та органами місцевого самоврядування, складається з:
1) містобудівної документації загальнодержавного, регіонального та місцевого рівнів;
2) регіональних і місцевих правилах забудови;
3) матеріалів, що стосуються показників соціально-економічного розвитку окремих регіонів та населених пунктів;
4) відомостей Державного земельного, містобудівного, водного, лісового та інших кадастрів;
5) результатів інженерно-геологічних, інженерних та екологічних вишукувань;
6) матеріалів технічної інвентаризації будівель і споруд;
7) матеріалів щодо екологічного стану та санітарно-епідеміологічної ситуації територій та об’єктів, включаючи дані щодо наявності охоронних зон;
8) вихідних даних на проектування об’єктів та дозволів на введення об’єктів в експлуатацію;
9) матеріалів державної експертизи землевпорядної та проектної документації;
10) топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.
4. Інформація, необхідна для здійснення територіального планування, має надаватися органами державної влади та органами місцевого самоврядування на підставі затвердженого завдання на проектування. Порядок надання інформації визначається Кабінетом Міністрів України.
5. За надання інформації, необхідної для здійснення територіального планування, окремими фізичними та юридичними особами справляється плата у розмірі, визначеному у відповідному договорі.
6. Інформація для розроблення містобудівної документації може зберігатися на паперових та електронних носіях. У разі невідповідності даних на паперовому та електронному носіях використовуються дані, що містяться на паперовому носії.
7. Для задоволення потреб у проектуванні населених пунктів та окремих територій на сучасному рівні створюються електронні цифрові містобудівні карти. Електронні цифрові містобудівні карти створюються на основі використання топографо-геодезичних матеріалів, включаючи матеріали аерокосмічної зйомки. Під час підготовки містобудівної документації відповідно до технічного завдання на проектування можливе використання електронних цифрових карт в іншій системі координат.
8. Вимоги до електронних цифрових містобудівних карт, структури умовних знаків та обмінних форматів даних визначаються відповідними державними будівельними нормами.
Стаття 134. Зміст та порядок ведення містобудівного кадастру населених пунктів
1. Основною інформаційною базою для розроблення містобудівної документації місцевого рівня є дані містобудівного кадастру населених пунктів (далі — містобудівний кадастр). Містобудівний кадастр призначений для здійснення моніторингу забудови та іншого використання територій і надання суб’єктам містобудування необхідної інформації у порядку, встановленому законодавством.
2. Містобудівний кадастр створюється і ведеться підприємствами, установами та організаціями, утвореними для цього місцевими радами. Підприємства, установи та організації, які ведуть містобудівний кадастр, діють на неприбутковій основі та фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.
3. Містобудівний кадастр містить дані генерального плану, іншої містобудівної документації про належність територій до відповідних зон, правовий статус, переважні та допустимі види забудови та інше використання земельних ділянок, єдині умови та обмеження забудови окремих земельних ділянок, відомості про функціональне призначення, поверховість та матеріал стін будівель, магістральні інженерні мережі, інші відомості згідно з державними будівельними нормами.
4. Містобудівний кадастр створюється на основі цифрових містобудівних карт та планів, геоінформаційних систем та технологій. Структура та порядок внесення і коригування інформації в електронній базі даних містобудівного кадастру визначається відповідними будівельними нормами.
5. У містобудівному кадастрі відомості про землі ґрунтуються на даних державного земельного кадастру і мають надаватися установами, відповідальними за ведення державного земельного кадастру, згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
6. У містобудівному кадастрі відомості про споруди ґрунтуються на матеріалах топографо-геодезичної зйомки та технічної інвентаризації.
7. Порядок ведення містобудівного кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 135. Містобудівний моніторинг
1. Інформаційною базою містобудівного моніторингу є дані містобудівного кадастру, затверджена містобудівна та проектна для будівництва документація, матеріали державної статистичної звітності, відомості Державного земельного кадастру та інших галузевих кадастрів, матеріали спеціальних вишукувань.
2. Результати містобудівного моніторингу мають щорічно вноситися до містобудівного кадастру.
3. Містобудівний моніторинг проводиться відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури за єдиною методикою.
4. Порядок проведення містобудівного моніторингу встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Стаття 136. Фінансування робіт з планування територій
1. Фінансування робіт з планування територій на загальнодержавному рівні, розроблення експериментальної містобудівної документації для населених пунктів та інших територій України, розроблення нормативних документів у сфері планування і забудови територій, проведення найважливіших науково-дослідних робіт здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
2. Фінансування робіт з планування території Автономної Республіки Крим, областей, районів, населених пунктів та інших частин їх території може здійснюватися за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим або відповідних місцевих бюджетів і передбачатися в них окремим рядком.
3. Фінансування робіт з планування окремих земельних ділянок, на яких фізичні чи юридичні особи мають намір здійснити нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об’єктів будівництва або впорядкування територій, здійснюється, як правило, за рахунок коштів цих осіб.
4. Фінансування робіт з планування територій, окремих земельних ділянок може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених законом.
Стаття 137. Фінансування розроблення архітектурних, будівельних проектів
1. Фінансування розроблення архітектурних, будівельних проектів об’єктів, які будуються за рахунок коштів державного бюджету, здійснюється на основі розроблених та затверджених у встановленому порядку державних розцінок на виконання архітектурних, будівельних проектів.
2. У разі розроблення архітектурних, будівельних проектів об’єктів, які будуються за рахунок недержавних коштів, вартість проектних робіт є договірною.
ГЛАВА 17
ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА ПРОФЕСІЙНА АТЕСТАЦІЯ
Стаття 138. Ліцензування діяльності у сфері будівництва, містобудування та архітектури
1. Будівельна, містобудівна, архітектурна діяльність, підлягають ліцензуванню у порядку, визначеному законодавством, за такими видами:
1) розроблення містобудівної документації;
2) проектування об’єктів архітектури;
3) вишукувальні роботи для будівництва;
4) будівельно-монтажні роботи;
5) монтаж інженерних мереж та устаткування;
6) будівництво транспортних мереж;
7) інжинірингова діяльність у сфері будівництва, а саме здійснення:
а) функцій генерального розробника у проектуванні;
б) технічного огляду і оцінки технічного стану будівельних конструкцій будівель, споруд та інженерних мереж;
в) функцій генерального підрядника у будівництві;
г) функцій технічного нагляду за будівництвом;
ґ) проекту виконання будівельних робіт.
2. Не підлягають ліцензуванню виконання функцій генерального підрядника у будівництві та функцій технічного нагляду за будівництвом, у разі їх здійснення відповідними структурними підрозділами органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, до обов’язків яких віднесено виконання цих функцій при будівництві об’єктів за кошти державного та місцевих бюджетів.
3. Перелік робіт за технологічно-структурною схемою, що відносяться до вказаних у цій статті видів господарської діяльності, визначається у додатку до ліцензійних умов, які затверджуються у встановленому законодавством порядку.
4. Ліцензування діяльності у сфері будівництва, містобудування та архітектури здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
Передача будь-яких функцій, пов’язаних із видачею ліцензії на діяльності у сфері будівництва, містобудування та архітектури, повністю або частково іншім органам, установам, підприємствам та організаціям забороняється.
5. Фахівці підприємства, установи, організації, яка отримала ліцензію на здійснення будівельної, містобудівної, архітектурної діяльності, можуть не проходити професійної атестації щодо отримання кваліфікаційного сертифікату.
Стаття 139. Сертифікація окремих видів робіт у сфері будівництва, містобудування та архітектури
1. Особи, що самостійно виконують окремі види робіт у сфері будівництва, містобудування та архітектури, можуть отримати кваліфікаційний сертифікат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Перелік видів робіт у сфері будівництва, містобудування та архітектури, що підлягають сертифікації, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
2. Строк дії кваліфікаційного сертифіката становить п’ять років, а для фахівців, які отримують його вперше — три роки.
3. До професійної атестації допускаються громадяни, які здобули вищу архітектурну або інженерно-будівельну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст, магістр та мають стаж роботи за фахом не менше трьох років, а так само громадяни, які не мають вищої архітектурної або інженерно-будівельної освіти, стаж роботи яких у сфері будівництва, містобудування та архітектури становить не менше десяти років.
4. Кваліфікаційний сертифікат дає право здійснювати окремі види робіт у сфері будівництва, містобудування та архітектури без отримання відповідної ліцензії.
Громадяни, які отримали кваліфікаційний сертифікат, несуть персональну відповідальність за належне виконання робіт та послуг, визначених кваліфікаційним сертифікатом, дотримання вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил.
5. Відомості про особу, яка отримала кваліфікаційний сертифікат, вносяться до реєстру атестованих осіб. Реєстр атестованих осіб ведеться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури
6. Положення про професійну атестацію (сертифікацію) фахівців у сфері будівництва, містобудування та архітектури, а також форма кваліфікаційного сертифіката затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 140. Організація, яка здійснює професійну атестацію та надає кваліфікаційні сертифікати
1. Організація, яка здійснює професійну атестацію у сфері будівництва та надає відповідні кваліфікаційні сертифікати, а також організація, яка здійснює професійну атестації у сфері містобудування і архітектури та надає відповідні кваліфікаційні сертифікати, визначаються Кабінетом Міністрів України на конкурсній основі строком на 10 років за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
2. В конкурсі можуть брати участь саморегулівні професійні організації у відповідній сфері, творчі спілки, інші професійні громадські організації, їх об’єднання, що створені та діють відповідно до законодавства.
3. До участі у конкурсі допускаються організації:
1) діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки в усіх областях (обласних центрах), Автономній Республіці Крим, в містах Києві та Севастополі;
2) які мають необхідні ресурси (кадрові, технічні, фінансові та ін.) для здійснення сертифікації фахівців у відповідній галузі;
3) які діють на території України не менше 5 років;
4) які відповідають іншим вимогам, встановленим законодавством.
4. Порядок проведення конкурсу та вимоги до учасників конкурсу встановлюються Кабінетом Міністрів України.
5. Організація — переможець конкурсу:
1) визначає професійну спеціалізацію, рівень кваліфікації і знань виконавців окремих робіт у відповідній сфері;
2) видає кваліфікаційні сертифікати, скасовує їх;
3) передає дані про видані, скасовані кваліфікаційні сертифікати до реєстру атестованих осіб;
4) затверджує правила професійної етики;
5) розглядає спори щодо надання, скасування кваліфікаційних сертифікатів;
6) розглядає звернення (скарги) третіх осіб щодо неналежного виконання сертифікованими фахівцями робіт та послуг, визначених кваліфікаційним сертифікатом;
7) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.
Стаття 141. Проектні роботи, виконання яких не потребує наявності відповідного кваліфікаційного сертифіката
1. Виконання окремих проектних робіт у сфері будівництва, містобудування та архітектури не потребує наявності у фахівців відповідного кваліфікаційного сертифіката у разі:
1) здійснення фахівцями проектних робіт на підприємстві, в установі, організації, яка має ліцензію на виконання відповідних видів робіт;
2) здійснення фахівцями проектних робіт під керівництвом архітектора чи іншого фахівця, який має кваліфікаційний сертифікат на виконання робіт відповідного профілю;
3) розроблення проектних матеріалів, не передбачених для реалізації (ескізні, пошукові, концептуальні тощо), пропозицій щодо можливості і умов забудови будь-якої земельної ділянки;
4) виконання робіт, що пов’язані з участю в містобудівних та архітектурних конкурсах, якщо їх умовами не передбачено інше.
Стаття 142. Здійснення будівельної, містобудівної, архітектурної діяльності іноземцями та особами без громадянства
1. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, при здійсненні будівельної, містобудівної, архітектурної діяльності користуються такими самими правами та несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено законами і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
2. На території України іноземці та особи без громадянства, які не отримали кваліфікаційний сертифікат, можуть виконувати проектні роботи, визначені статтею 141 цього Кодексу, та брати участь у розробленні містобудівної документації, здійснювати проектування об’єктів архітектури, розробляти робочу документацію для будівництва лише на підставі договорів з суб’єктами господарської діяльності, які мають відповідну ліцензію або із фахівцями, які мають кваліфікаційний сертифікат.
3. До початку проведення вишукувальних та проектних робіт для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництва та монтажу інженерних і транспортних мереж іноземний суб’єкт господарювання повинен в установленому законодавством порядку зареєструвати своє представництво в Україні, через яке повністю або частково буде провадитися зазначена господарська діяльність. Зареєстроване представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності може проводити роботи після отримання ліцензії на здійснення будівельної діяльності.
4. Іноземний суб’єкт господарської діяльності може також проводити роботи у галузі будівництва на території України на засадах субпідрядника у господарюючого суб’єкта — резидента (генерального підрядника), який має установлені законодавством права на виконання відповідних робіт. При цьому генеральний підрядник несе повну відповідальність перед замовником.
5. Під час розроблення проектної документації іноземний проектувальник (нерезидент) повинен дотримуватися законодавства України, діючих на території України будівельних норм, державних стандартів і правил, порядку розроблення, погодження і затвердження документації, отримання необхідних дозволів (ліцензій, сертифікатів) на право проведення відповідних робіт.
Стаття 143. Здійснення будівельної, містобудівної, архітектурної діяльності фізичними та юридичними особами України на території іноземних держав
1. Фізичні та юридичні особи України здійснюють будівельну, містобудівну, архітектурну діяльність на території інших держав відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також відповідно до законодавства країни перебування.
РОЗДІЛ VI
ДЕРЖАВНА ЕКСПЕРТИЗА, КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД ПРИ
ЗДІЙСНЕННІ ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
ГЛАВА 18
ДЕРЖАВНА ЕКСПЕРТИЗА
Стаття 144. Державна експертиза містобудівної документації
1. Державній експертизі підлягають:
1) Генеральна схема планування території України;
2) схеми планування території Автономної Республіки Крим та областей України, районів, окремих частин території України;
3) спільні проекти містобудівного розвитку транскордонних регіонів;
4) схеми проходження транспортних коридорів та зон їх впливу;
5) схеми планування і забудови територій на місцевому рівні;
6) генеральні плани населених пунктів;
7) детальні плани територій;
8) проект забудови територій;
9) проект розподілу територій.
2. Основними завданнями державної експертизи містобудівної документації є:
1) визначення відповідності змісту містобудівної документації законодавству України, державним стандартам, нормам і правилам, рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань планування і забудови територій, соціального та економічного розвитку, раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду населення, органів державного нагляду у сфері цивільного захисту та техногенної безпеки, гарантування пожежної безпеки, створення страхового фонду документації, збереження культурної спадщини, соціальним стандартам життєдіяльності населення, а також вимогам до розроблення документації регіонального планування, містобудівної документації;
2) підготовка комплексного експертного висновку щодо доцільності затвердження містобудівної документації.
3. Державна експертиза проводиться для встановлення відповідності містобудівної документації державним стандартам, нормам і правилам.
4. Державна експертиза містобудівної документації проводиться на засадах організаційної єдності («єдиного вікна») експертною організацією центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури та її місцевими підрозділами (філіями) за участю експертних підрозділів організацій — співвиконавців комплексної державної експертизи.
5. Забороняється під час проведення державної експертизи містобудівної документації висувати вимоги до матеріалів, що відповідають змісту наступних стадій проектування, та вимагати висновки територіальних органів виконавчої влади.
6. Державна експертиза містобудівної документації проводиться на підставі відповідних договорів (угод), укладених між суб’єктами державної експертизи.
7. Державну експертизу Генеральної схеми планування території України, схем планування території Автономної Республіки Крим, областей, спільних проектів містобудівного розвитку транскордонних регіонів, схем проходження транспортних коридорів та зон їх впливу, генеральних планів міст Києва, Севастополя, обласних центрів проводить експертна організація центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
8. Порядок проведення державної експертизи містобудівної документації на засадах організаційної єдності («єдиного вікна») визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 145. Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва
1. Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва проводиться для аналізу та оцінки техніко-економічного рівня проектної документації (об’єктів експертизи), визначення їх відповідності законодавству, іншим нормативно-правовим актам, які регулюють будівельну діяльність.
2. Завданнями експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва є:
1) підготовка і виконання об’єктивної, науково і технічно обґрунтованої оцінки об’єктів експертизи;
2) перевірка відповідності об’єктів експертизи вимогам і нормам чинного законодавства та державним будівельним нормам, стандартам і правилам;
3) оцінка відповідності об’єктів експертизи сучасному рівню науково-технічного прогресу, напрямам державної науково-технічної політики та розвитку галузі;
4) прогнозування науково-технічних, соціально-економічних, екологічних наслідків реалізації чи діяльності об’єкта експертизи;
5) визначення економічної доцільності інвестиційних намірів та ефективності капіталовкладень (для об’єктів, що споруджуються за рахунок коштів державного бюджету);
6) підготовка об’єктивних та обґрунтованих висновків державної експертизи.
3. Суб’єктами державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва можуть бути:
1) органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, заінтересовані у проведенні такої експертизи;
2) інвестори (замовники, забудовники), юридичні та фізичні особи, громадяни України та іноземні громадяни;
3) проектувальники;
4) державна експертна організація, служба експертизи (уповноважена центральними органами виконавчої влади юридична особа).
4. Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва проводиться на підставі відповідних договорів (угод), укладених між суб’єктами державної експертизи.
Витрати на проведення державної експертизи проектів будівництва включається до вартості будівництва.
5. Замовники державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва подають необхідні документи у встановленому порядку та забезпечують оплату витрат на проведення експертизи на договірних умовах.
6. Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва, в яких заінтересовані дві або більше держав, проводиться відповідно до положень міжурядових угод та законодавства цих держав.
7. Об’єктами державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва можуть бути ескізні проекти, техніко-економічні розрахунки та техніко-економічні обґрунтування, архітектурні проекти, будівельні проекти нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, технічного переоснащення об’єктів виробничого та невиробничого призначення та інвестиційні програми, щодо яких виникає потреба у проведенні обґрунтованого аналізу технічного рівня та економічної ефективності, визначенні прогнозу можливих техногенних та соціальних наслідків, наданні рекомендацій щодо доцільності їх реалізації.
8. Обов’язковість проведення державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва встановлюється цим Кодексом, законодавством з питань провадження інвестиційної діяльності в Україні.
9. Державна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва проводиться на засадах організаційної єдності («єдиного вікна») державним підприємством — експертною організацією центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури і її місцевими підрозділами (філіями) за участю експертних підрозділів організацій — співвиконавців комплексної державної експертизи.
10. Служби державної експертизи є самостійними господарюючими суб’єктами, незалежними від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у питаннях, що належать до їх компетенції.
11. Для проведення державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва служби державної експертизи у разі потреби можуть залучати досвідчених спеціалістів — фізичних осіб, спеціалістів державних і недержавних підприємств та організацій, наукових та проектних установ, за винятком заінтересованих в об’єкті експертизи сторін і осіб.
12. Висновок державної експертизи є обов’язковим для прийняття юридичними та фізичними особами до розгляду, врахування та використання під час виконання інвестиційних програм і реалізації проектів будівництва.
13. Висновок державної експертизи є чинним (дійсним) протягом строку дії проектної документації до прийняття в експлуатацію об’єкта.
14. Якщо проектні рішення об’єкта експертизи за час дії висновку не були реалізовані, проект будівництва підлягає черговій державній експертизі в установленому порядку.
15. Перелік об’єктів, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов’язковим, затверджується центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
16. Порядок проведення державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва на засадах організаційної єдності («єдиного вікна») визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 146. Фінансування державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва
1. Фінансування державної експертизи інвестиційних програм і проектів будівництва здійснюється за кошти замовників.
2. Показники, за якими встановлюється вартість державної експертизи, визначаються Кабінетом Міністрів України.
3. Розмір оплати послуг, пов’язаних з проведенням державної експертизи проектів будівництва, встановлюється Кабінетом Міністрів України і залежить від розрахункової кошторисної вартості будівництва цього об’єкта, а для об’єктів, які фінансуються з недержавних джерел, — від кошторисної вартості, визначеної за укрупненими показниками та аналогами.
Стаття 147. Недержавна експертиза проектів будівництва
1. Забудовник (інвестор) або юридична особа, що відповідно до угоди із забудовником розробляє проектну документацію на будівництво об’єктів, може за власним бажанням подати проектну документацію на недержавну експертизу.
2. Недержавна експертиза проводиться тільки для тих проектів будівництва, для яких державна експертиза не є обов’язковою.
3. Недержавна експертиза проектної документації проводиться на договірних засадах.
4. Недержавна експертиза проектів будівництва проводиться акредитованими суб’єктами господарювання, які мають ліцензію на цей вид діяльності, видану в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури згідно із законодавством України.
ГЛАВА 19 КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД
Стаття 148. Державний контроль за плануванням, забудовою та іншим використанням територій
1. Державний контроль за плануванням і забудовою територій здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, а також іншими спеціально уповноваженими органами виконавчої влади.
2. Порядок здійснення державного контролю за плануванням і забудовою територій визначається законом.
Стаття 149. Державний будівельний нагляд
1. Державний будівельний нагляд у встановленому законодавством порядку здійснюється для забезпечення суб’єктами планування і забудови територій додержання під час забудови територій, розміщення, проектування і будівництва об’єктів, вимог затвердженої містобудівної та проектної документації, державних стандартів, будівельних норм та правил, а також захисту державою прав споживачів будівельної продукції.
2. Державний будівельний нагляд здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи в установленому порядку.
Стаття 150. Повноваження Державної архітектурно-будівельної інспекції України
1. Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи розглядають справи про правопорушення, передбачені цим Кодексом.
2. Посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю мають право:
1) безперешкодного доступу на будівництво об’єктів і підприємства будівельної індустрії незалежно від форм власності;
2) давати у межах своїх повноважень учасникам будівництва та виробникам будівельних матеріалів, виробів і конструкцій обов’язкові для виконання приписи щодо усунення порушень державних стандартів, норм і правил, а так само технічних умов або затверджених проектних рішень;
3) одержувати від замовників, проектних і будівельних організацій та підприємств будівельної індустрії необхідну для виконання покладених на них функцій нормативно-технічну, проектну та іншу документацію;
4) зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам державних стандартів, норм і правил, затвердженим проектним рішенням або місцевим правилам забудови населених пунктів, здійснюються без дозволу на їх виконання, а так само виробництво і застосування у будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, виготовлених з порушенням державних стандартів;
5) вносити подання відповідним органам про анулювання ліцензій на право провадження окремих видів господарської діяльності у будівництві підприємств, які допускають порушення ліцензійних умов, а також на інших підставах відповідно до закону.
3. Накладати штраф від імені інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю мають право начальник Державної архітектурно-будівельної інспекції України та його заступники, начальники інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю та їх заступники у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
4. Розгляд справ про правопорушення при наданні фізичним особам послуг з будівництва, реконструкції, капітального ремонту та придбанні будівельної продукції, а також застосування штрафів у цих випадках здійснюються іншими державними органами у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Стаття 151. Захист і пільги посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю
1. Посадові особи інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю під час виконання своїх службових обов’язків перебувають під захистом закону.
2. Держава гарантує захист життя, здоров’я, честі, гідності та майна посадової особи органу державного архітектурно-будівельного контролю і членів її сім’ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.
3. Посадові особи інспекцій архітектурно-будівельного контролю підлягають обов’язковому державному страхуванню. Порядок та умови страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 152. Технічний нагляд
1. Технічний нагляд здійснюється постійно протягом усього періоду будівництва об’єкта для забезпечення дотримання проектних рішень та державних стандартів, будівельних норм і правил, а також контролю за якістю та обсягом робіт, виконаних під час будівництва (знесення).
Технічний нагляд забезпечується замовником (забудовником) та здійснюється особами, які мають відповідний кваліфікаційний сертифікат, на договірних умовах.
2. Здійснення технічного нагляду особами, що працюють у проектних або будівельних організаціях, які виконують роботи на підконтрольних об’єктах, не допускається
3. У разі виявлення відхилень від проектних рішень, державних стандартів, будівельних норм і правил, допущених під час будівництва об’єкта, та відмови підрядника їх усунути особа, яка здійснює технічний нагляд, зобов’язана повідомити про це замовника (забудовника) і відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для вжиття заходів відповідно до законодавства.
4. Порядок проведення технічного нагляду встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 153. Авторський нагляд
1. Авторський нагляд здійснюється архітектором — автором проекту об’єкта, іншими розробниками затвердженого проекту або уповноваженими ними особами (далі — група авторського нагляду) протягом усього періоду будівництва об’єкта для забезпечення відповідності виконуваних робіт затвердженому проекту.
Склад групи авторського нагляду та її керівник затверджується на весь період будівництва генеральним проектувальником. Інформація про склад зазначеної групи надсилається замовнику.
Авторський нагляд здійснюється на підставі договору із замовником (забудовником).
2. У разі відмови підрядника виконати роботи з усунення виявлених відхилень керівник групи авторського нагляду письмово повідомляє про це замовника (забудовника) та відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для вжиття ними заходів згідно із законодавством.
3. Порядок здійснення авторського нагляду встановлюється Кабінетом Міністрів України.
РОЗДІЛ VII
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
ГЛАВА 20
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ
ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 154. Міжнародне співробітництво у сфері планування і забудови територій
1. Міжнародне співробітництво у сфері планування і забудови територій ґрунтується на забезпеченні умов для проведення спільних природоохоронних заходів, розвитку прикордонних зон, створення транспортних коридорів тощо, а також проведення спільних робіт з розроблення містобудівної документації, консультацій, наукових досліджень з наданням висновків щодо пріоритетних напрямів розвитку територій, проектування і будівництва об’єктів.
2. Міжнародне співробітництво у сфері планування і забудови територій здійснюється шляхом підписання міждержавних угод, участі українських фахівців і недержавних об’єднань у міжнародних неурядових організаціях, діяльність яких спрямована на розвиток містобудування і архітектури, а також на створення умов для розроблення конкретних містобудівних і архітектурних проектів юридичними та фізичними особами — резидентами України на території інших держав, а також нерезидентами на території України, в тому числі шляхом взаємного визнання дипломів про вищу освіту, ліцензій, сертифікатів та інших документів, що регулюють право провадження професійної діяльності у сфері планування і забудови територій.
3. Одним з пріоритетних напрямів міжнародного співробітництва у сфері планування і забудови територій є відповідність бази документів, які регламентують умови проектування і будівництва в Україні, світовим стандартам.
Одним з напрямів міжнародного співробітництва у сфері планування і забудови територій є проведення міжнародних конкурсів на кращі проекти архітектурних і містобудівних об’єктів із залученням провідних фахівців.
4. Згідно з міжнародними договорами України може встановлюватися особливий порядок проведення робіт у галузі планування і забудови територій, взаємного визнання ліцензій, сертифікатів.
5. Участь вітчизняних архітекторів у міжнародних архітектурних конкурсах регламентується програмами і умовами таких конкурсів, у тому числі встановленими вимогами до наявності в учасників конкурсів кваліфікаційних сертифікатів, ліцензій, обов’язкового залучення в разі перемоги в конкурсі до роботи над об’єктом місцевих архітекторів тощо. Аналогічні умови можуть установлюватися під час проведення міжнародних архітектурних конкурсів об’єктів, розміщених на території України.
РОЗДІЛ VIII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ГРОМАДЯН ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
ГЛАВА 21
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ГРОМАДЯН ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 155. Відповідальність за порушення законодавства при здійсненні планування і забудови територій
1. Особи, винні в порушенні законодавства у сфері планування і забудови територій, несуть дисциплінарну, матеріальну, адміністративну, кримінальну відповідальність згідно із законом.
Іноземні особи притягуються до відповідальності за правопорушення у сфері планування і забудови територій, вчинені на території України, відповідно до законодавства України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами України.
2. Застосування зазначених у частині першій цієї статті видів відповідальності не звільняє винних осіб від відшкодування заподіяної правопорушенням шкоди.
Стаття 156. Відповідальність посадових осіб за затвердження містобудівної документації, документації для будівництва об’єктів з порушенням законодавства, державних стандартів, норм і правил
1. Відповідальність посадових осіб настає у разі:
1) порушення прав громадян на участь в обговоренні, розробленні альтернативних проектів і проведенні незалежної експертизи містобудівних проектів;
2) порушення порядку надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок посадовою особою органу місцевого самоврядування та порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю;
3) надання позитивного експертного висновку на містобудівну, проектну для будівництва об’єкта документацію, розроблену з порушенням державних стандартів, норм і правил, у тому числі зниження нормативних показників надійності, стійкості та міцності будинків і споруд, що може стати причиною технічних аварій.
2. Керівники виконавчих органів відповідних рад несуть відповідальність за своєчасне розроблення містобудівної документації, місцевих правил забудови.
Стаття 157. Відповідальність посадових, юридичних та фізичних осіб за розроблення містобудівної, проектної документації на будівництво об’єктів з порушенням законодавства, державних стандартів, норм і правил
1. Проектна організація, яка розробляла містобудівну, проектну документацію, а також головний архітектор та головний інженер проекту несуть відповідальність за відповідність проекту законодавству, вихідним даним на проектування, державним стандартам, нормам і правилам, регіональним і місцевим правилам забудови.
Стаття 158. Відповідальність юридичних та фізичних осіб за порушення законодавства у сфері планування і забудови територій
1. Відповідальність юридичних та фізичних осіб настає у разі:
1) внесення змін до містобудівної документації без згоди органу, який її затвердив;
2) затвердження містобудівної документації, яка не відповідає вимогам містобудівної документації вищого рівня;
3) нездійснення або неналежне здійснення (з порушенням обов’язків) авторського і технічного нагляду під час будівництва;
4) прийняття в експлуатацію об’єктів, зведених з порушенням законодавства, державних стандартів, норм і правил.
5) виконання будівельних чи реставраційних робіт без дозволу на виконання таких робіт, порядок надання якого визначається Кабінетом Міністрів України, та без затвердженого в установленому порядку проекту або з відхиленням від нього (самочинне будівництво).
Стаття 159. Відповідальність власників та користувачів за зміну архітектурних і конструктивних елементів будівель
1. Відповідальність власників та користувачів настає у разі:
1) виконання будівельних чи реставраційних робіт без дозволу на виконання таких робіт та без затвердженого в установленому порядку проекту або з відхиленням від нього (самочинне будівництво);
2) самовільну зміну архітектурного вигляду споруди в процесі експлуатації;
3) самовільну зміну конструктивних елементів існуючої будівлі, споруди тощо, яка призвела чи може призвести до втрати її міцності, стійкості, експлуатаційної надійності або довговічності.
ГЛАВА 22
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ, ЇХ ОБ’ЄДНАНЬ, УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ
Стаття 160. Відповідальність підприємств за правопорушення у сфері планування і забудови територій
1. Підприємства, їх об’єднання, установи та організації незалежно від форм власності, які здійснюють проектування, роботи по будівництву, реконструкції, реставрації та капітальному ремонту, виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а також які є замовниками у будівництві або поєднують функції замовника і підрядчика, несуть відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення:
1) затвердження містобудівної документації, документації для будівництва об’єктів з порушенням встановлених державних стандартів, норм і правил, вихідних даних на проектування — у розмірі двадцяти п’яти відсотків вартості розробленої документації;
2) недотримання регіональних або місцевих правил забудови під час планування і забудови населених пунктів, режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність, — у розмірі двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3) передачу проектною організацією замовнику робочої документації для будівництва, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним на проектування об’єктів архітектури, які надані у встановленому порядку, та затвердженому проекту, — у розмірі тридцяти відсотків вартості розробленої робочої документації;
4) передачу проектною організацією замовнику робочої документації для реконструкції, реставрації, капітального ремонту об’єкта архітектури, в якій передбачено внесення змін з порушенням вимог архітектурно-технічного паспорта зазначеного об’єкта, — у розмірі двадцяти п’яти відсотків вартості розробленої робочої документації;
5) проведення підготовчих робіт без дозволу на виконання підготовчих робіт або без дозволу на виконання будівельних робіт, або без відповідної затвердженої проектної документації — у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
6) проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації — у розмірі п’ятдесяти відсотків вартості цих робіт;
7) виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, — у розмірі десяти відсотків вартості виконаних робіт;
8) ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю — у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
9) прийняття в експлуатацію об’єктів, зведених з порушенням законодавства, місцевих правил забудови населених пунктів, проектних рішень, — у розмірі п’яти відсотків вартості відповідних об’єктів;
10) виробництво, реалізацію або застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, а так само підлягають обов’язковій сертифікації, але не пройшли її, — у розмірі двадцяти п’яти відсотків вартості реалізованої продукції;
11) здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, без отримання у встановленому порядку ліцензії — у розмірі плати за видачу ліцензій на відповідний вид господарської діяльності у будівництві;
12) експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями — у розмірі десяти відсотків вартості виконаних робіт;
2. Сплата штрафів не звільняє підприємство від усунення допущених порушень і відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень, передбачених цим Кодексом.
ГЛАВА 23
ПОРЯДОК НАКЛАДАННЯ ТА СТЯГНЕННЯ ШТРАФІВ
Стаття 161. Порядок накладення та стягнення штрафів за правопорушення у сфері планування і забудови територій
1. Підставою для розгляду справи про правопорушення у сфері планування і забудови територій є протокол, складений уповноваженою на те особою інспекції державного архітектурно-будівельного контролю за результатами перевірки.
2. Разом з протоколом складається припис про усунення допущених порушень.
3. У п’ятнадцятиденний термін з дня одержання протоколу про правопорушення питання про накладення штрафу розглядається посадовою особою інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
4. Рішення посадової особи інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про накладення штрафу оформляється постановою про накладення на підприємство штрафу за правопорушення у сфері територіального планування і забудови територій відповідно до цього Кодексу.
Постанова про накладення штрафу складається у трьох примірниках. Перший примірник постанови у триденний термін після її прийняття вручається під розписку керівнику або уповноваженому представнику підприємства чи надсилається поштою, про що робиться запис у справі. Другий і третій примірники залишаються в інспекції, яка наклала штраф.
Форми протоколу, припису та постанови затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.
5. Штраф підлягає сплаті підприємством у п’ятнадцятиденний термін з дня його накладення. У разі несплати штрафу у зазначений термін він стягується у судовому порядку.
Стаття 162. Оскарження рішень у справах про правопорушення у сфері планування і забудови територій
Рішення у справах про правопорушення у сфері планування і забудови територій, передбачені цим Кодексом, може бути оскаржено до господарського суду. При цьому виконання постанови про накладення штрафу зупиняється до прийняття відповідного рішення або ухвали господарським судом.
РОЗДІЛ IX
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Кодекс набирає чинності з дня його опублікування, крім статей 77, 92, 152 і 159, які набирають чинності з 1 січня 2011 року та статей 128 і 131, які набирають чинності з 1 січня 2013 року.
2. Визнати такими, що втратили чинність:
1) Закон України «Про основи містобудування» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 52, ст. 683; 2001 р., N 16, ст. 76; 2007 р., N 34, ст. 444; 2008 р., N 48, ст. 358);
2) Закон України «Про архітектурну діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 31, ст. 246; 2006 р., N 22, ст. 184, N 39, ст. 342; 2007 р., N 34, ст. 444; 2008 р., N 48, ст. 358; 2009 р., N 19, ст. 257);
3) Закон України «Про планування і забудову територій» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 31, ст. 250; 2006 р., N 43, ст. 412; 2007 р., N 21, ст. 287, N 34, ст. 444; 2008 р., N 48, ст. 358; 2009 р., N 17, ст. 236, N 19, ст. 257; із змінами, внесеними Законом України від 5 червня 2009 року N 1474-VI);
4) Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 46, ст. 411, 1994 р., N 46, ст.412, 1997 р., N 6, ст. 49, 1997 р., N 34, ст.214, 1998 р., N 10, ст. 36, 1999 р., N 34, ст.274, 2000 р., N 46, ст.398, 2003 р., N 30, ст.247, 2006 р., N 22, ст.184, 2007 р., N 34, ст.444, 2008 р., N 48, ст.358, 2010 р., N 5, ст.41);
5) Закон України «Про будівельні норми» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 5, ст.41).
3. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
4. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом:
1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення інших законодавчих актів України у відповідність із цим Кодексом;
2) відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом.
Голова
Верховної Ради України
В. Литвин
Related Images:
Tags: дизайн хрущевки, дизайн экстерьера, дизайн экстерьера дома, договор +на предпроектные работы, договора документация, дозвіл +на будівництво, документация +в строительстве, документація конкурсних торгів, дсту документація, екологічний проект, железобетонные конструкции, живопись, житлове будівництво, зодчий, изготовление чертежей, инновационные идеи, интерьер экстерьер, капітальне будівництво, каркас чертеж, каркасы деревянные, коммерческая недвижимость, коммерческие тендеры, коммерческое, коммерческое предложение, конкурс, конструктивный, конструкторская документация, конструкторское бюро, конструкции домов, конструкции каркаса, конструкции стальные, конструкции стен, конструкция здания, конструкция крыши, коттеджи, кошторисна документація, кровля, ландшафтная архитектура, ленточный фундамент, металлические конструкции, металлический каркас, монолитный каркас, несуча конструкція, несущие конструкции, норми будівництва, обозначения +на чертежах, образец коммерческого, организация строительства, організація будівництва, оформление экстерьера, патентна документація, первичная документация, перепланировка, перепланировка помещения, перечень документации, порядок будівництва, правила будівництва, предложения, фасадов